Економіка: чому стабільність 2025-го не стала проривом і які виклики переходять у 2026-й

Богдан Данилишин

Економіст, доктор економічних наук, професор, академік НАН України

За китайським календарем 2026  рік пройде під знаком Червоного Вогняного коня- уособлення енергії, прагнення до Свободи, внутрішнього вогню і відстоювання Незалежності. Звичайно, надії завжди окриляють, але що передасть Вогню Дерево? Зловіщий збіг…

2025 рік став для української економіки роком обережної стабілізації, але без значних проривів. Після глибоких шоків 2022–2023 років і імпульсу 2024-го країна продовжила адаптацію до війни в умовах обмеженого зростання.    Приріст ВВП за січень-листопад 2025 р. становив +2,0 % (оцінка Мінекономіки), що нижче від прогнозу Уряду під бюджет 2025 року (+2,7 %) та потреб у відновленні економічної активності. Ключова тенденція в реальному секторі - активізація попиту (приватного та державного) при кволому зростанні виробництва, що призводить до розширення торгового дефіциту і зростання валютних ризиків. Інфляція поступово знижується, у листопаді річний приріст склав 9,3%, що значно вище цільового рівня 5% (пік спостерігався в травні – 15,9%). Інфляція майже співпадає з прогнозом Уряду під бюджет 2025 року (+9,5%). Фактори зниження інфляції - стабільність валютного курсу, мораторій на комунальні тарифи, статистичний ефект високої бази минулого року. Фактори прискорення інфляції – ріст витрат виробників, зниження урожайності, акцизи на тютюн, світові ціни на олію, фіскальний дефіцит.

Тиск на валютному ринку продовжує підвищуватися. За січень-листопад 2025 р. нетто-інтервенції НБУ склали 32 млрд. дол і зросли на 8% до аналогічного періоду минулого року (річний обсяг інтервенцій* складає 37 млрд. дол.). Ключові фактори розширення валютного тиску – торгівельний дефіцит, політика валютної лібералізації НБУ. В поточному році основний внесок у нарощування валютного попиту здійснює бізнес: нетто-покупки валюти бізнесом зросли на 37%, тоді як нетто-покупки населенням- зменшилися майже вдвічі. На задоволення попиту населення припадає близько 20% валютних інтервенцій НБУ.

Торговий дефіцит товарів за 11 міс. 2025 р. розширився до 40 млрд. дол. (за 11 міс. 2024 р. було 30 млрд. дол.) Експорт товарів скоротився на 4%, імпорт – зріс на 19%. Міжнародна допомога – основний канал компенсації дефіциту платіжного балансу (притік допомоги - 46 млрд дол. за 11 міс.).

Сировинні товари формують 80% експорту. Позитивною тенденцією 2025 року є випереджаюче зростання експорту продукції з високою часткою доданої вартості (інвестиційних товарів) (+18%), однак обсяги такого експорту залишаються незначними (близько 2% загального експорту). Поточна структура експорту свідчить про повільну трансформацію торговельної моделі України, де переважає первинна сировина, а перехід до експорту з високою доданою вартістю обмежується нестачею інвестицій, високою собівартістю виробництва та браком доступного фінансування.

Фінансова система: стабільність із тривогами

Банківський сектор зберіг ліквідність, а загальний рівень непрозорих (NPL) кредитів залишився на рівні ~25–28%, що істотно нижче пікових значень 2022–2023 років, але все ще високий за мирних стандартів. НБУ утримував облікову ставку на рівні ~12–14%, прагнучи стримати інфляцію (яка у 2025-му завершить рік в межах однозначного показника.   

 Рівень фіскального дефіциту (без грантів) в річному вимірі становить 22% ВВП (2,0 трлн грн), що в абсолютному та відносному вимірі співпадає з плановими параметрами на 2025 р (22% ВВП або 2,0 трлн. грн). Починаючи з лютого 2025 р. спостерігається зниження рівня фіскального дефіциту. Державні видатки мають невисокий мультиплікативний ефект на економіку, оскільки невизначеність відтерміновує попит і підвищує схильність до заощаджень. Переважна частина видатків спрямовані на безпеку та оборону (70% за плинний рік) і мають низький ефект для економіки.

НБУ зберігає облікову ставку на реально позитивному рівні вже третій рік поспіль. У ІІ півріччі 2025 р. жорсткість монетарної політики суттєво підвищилась - станом на листопад ефективна номінальна облікова ставка становить 16,4% річних, реальна – 7,2% річних). Висока вартість позикових коштів ускладнює можливості реального сектора для інвестиційного розвитку, гальмує розширення податкової бази, погіршує боргову стійкість державних фінансів, підвищує витрати держави на обслуговування боргу, підтримку пільгових програм кредитування та монетарну політику НБУ.

Внутрішній попит лишався стриманим: реальні доходи населення зросли незначно, а темпи кредитування економіки були низькими — обсяг кредитного портфеля бізнесу збільшився менше ніж на 3% р/р, що свідчить про недостатнє кредитування реального сектору.

Кредитування в Україні стискається 4-й рік поспіль: з 19% ВВП (2022) до ≈15% ВВП (листопад 2025). Це аномально низький рівень навіть серед країн із ринками, що формуються (Чехія — 70% ВВП, Польща — 60%, Грузія — 80%).

 Банки перерозподіляють на кредити лише 1/3 від депозитної бази. Під час війни коефіцієнт “депозити → кредити” майже вдвічі погіршився, тоді як у сусідніх країнах він кратно вищий. Близько 30% кредитного портфеля банків припадає на пільгові кредитні програми Уряду (32% в складі бізнес кредитів і 11% в складі кредитів населенню). Пільгові кредити потроїлися за час війни. Без їх врахування падіння рівня банківського кредитування було б значно глибшим. Державні банки є більш активними фінансовими посередниками, ніж інші банки. На частку державних банків припадає більше половини виданих кредитів, при цьому процентна маржа державних банків є меншою, ніж в середньому по системі. Надмірно жорстка процентна політика блокує ринкові канали кредитування і зміщує позичкове фінансування економіки у площину бюджетних субсидій, підвищуючи фіскальні витрати та квазіфіскальні ризики.

Жорстка процентна політика НБУ створила умови, за яких держава стала ключовим джерелом процентних доходів банків. Частка процентних доходів банків від держави зросла до ≈56–58% (проти ≈30% у 2020 р.). За 01.2022–09.2025 банки отримали від держави ≈650 млрд грн процентів: 47% — ОВДП, 42% — депсертифікати НБУ (частка депсертифікатів суттєво вища за довоєнну ≈20%).  Це сформувало «рентну» модель банківської прибутковості: головним джерелом доходу стає арбітраж на безризикових ставках держави, а не оцінка та фінансування проектів у реальному секторі. За таких умов кредитний портфель втрачає роль “ядра” бізнес-моделі банку, що консервує хронічно слабке кредитне розширення, інвестиційну паузу та повільніше відновлення продуктивності економіки.

 Колосальні обсяги державних коштів були витрачені на цілі монетарної політики, які не були досягнені. Інфляція залишається поза контролем монетарної політики, потреба у валютних інтервенціях посилилась, натомість фінансове посередництво – звузилося. Основним інструментом зниження фінансових дисбалансів залишається не монетарна політика НБУ, а зовнішня валютна допомога.

Інституційна пауза: втрачені можливості

Найбільшою втратою 2025 року стала інституційна стагнація. Україна не змогла створити дієві механізми довгострокового відновлення:

• агентства розвитку так і не набрали повного функціоналу;
• державні гарантії та інструменти страхування воєнних ризиків працюють фрагментарно;
• державно-приватні партнерства лишаються поодинокими.

Відсутність цих важелів стримує потік прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Обсяг ПІІ у 2025 році залишився на рівні ~$2,0–2,5 млрд, що значно нижче потенціалу країни з урахуванням відбудови інфраструктури та промислових потужностей.

Макрофінансові обмеження: логіка поточної моделі

Сучасна модель, орієнтована на фінансову стабільність, має очевидні межі. Висока залежність бюджету від грантів і зовнішніх запозичень робить економіку чутливою до політичних рішень партнерів, а жорстка політика ставок стримує внутрішнє інвестування. Обмежений внутрішній ринок і демографічні втрати також не сприяють швидкому самовідновленню.

Якщо 2026 рік розпочнеться збереженням статус-кво, очікувати якісних змін у життєвих показниках населення чи у рівні виробництва не доводиться.

2026: ключові завдання на макроекономічному та фінансовому рівнях

2025 рік залишає значні проблеми, які прийдеться вирішувати у 2026 році. В економіці та банківській системі накопичені значні фінансові ресурси (головним чином через державне фінансування оборонних видатків), але їх трансформація у кредити та інвестиції є мінімальною, із-за жорсткої процентної політики та ризиків невизначеності.  НБУ сконцентрований на інфляційній цілі із-за заниженості інфляційного таргета та пріоритизації інфляційної цілі над іншими цілями монетарної політики. Така ситуація не відповідає економічним умовам України і створює фундаментальні перешкоди для економічного відновлення. Вартість позичкових ресурсів є зависокою для бізнесу та держави: Процентні ставки за кредитами перевищують як інфляцію, так і приріст виробництва, що позбавляє бізнес можливості залучати позичкове фінансування на прийнятних умовах і додатково послаблює його конкурентні позиції. Процентні виплати зросли вдвічі у структурі необоронних витрат державного бюджету, що обмежує можливості держави здійснювати стимулюючу політику підтримки реального сектора. Жорстка монетарна політика себе не виправдала: - Її вплив на інфляцію залишається мінімальним із-за домінування витратних (структурних) чинників інфляції та слабкості каналів монетарної трансмісії. Висока банківська маржа (10–12 в.п.) також знижує ефективність трансмісії облікової ставки НБУ. - Її вплив на валютну стабільність залишається мінімальним із-за ризиків невизначеності та режиму валютної лібералізації. Населення продовжує кратно віддавати перевагу заощадженням в іноземній валюті. - Витрати на реалізацію монетарної політики є колосальними (понад 300 млрд. грн коштів платників податків за роки війни). Основними бенефіціарами жорсткої монетарної політки стали банки, чиї прибутки зросли завдяки державним коштам, а не завдяки розширенню кредитування. Це актуалізує питання щодо застосування підвищеної ставки податку на прибуток банків для справедливого перерозподілу доходів економіки

Щоб перетворити стабільність у зростання, країна має реалізувати важливі структурні кроки.

1. Перехід до фінансування розвитку

Довгострокове кредитування бізнесу:

• Збільшити частку довгострокових кредитів у банківських портфелях до 10–12% (сьогодні — значно нижче).
• Заохочувати довгострокові інвестиції через державні гарантії та партнерські програми з міжнародними фінансовими установами (ЄБРР, EIB).
• Запустити спеціальні програми фінансування реконструкції інфраструктури з фіксованою відсотковою ставкою <10%.

2. Інституційна перебудова

Створити дієві інструменти:

• агентство державних інвестицій з прозорими правилами;
• механізми страхування воєнних ризиків для бізнесу;
• прозорі державно-приватні партнерства.

Ціль — подвоїти притік прямих іноземних інвестицій вже у 2026 році до $4–5 млрд, що стане важливим індикатором довіри міжнародних інвесторів.

3. Реформування фіскальної політики

Бюджет має бути не лише джерелом виживання, а й каталізатором розвитку. Фіскальна політика залишається суттєво експансивною, однак величина її стимулюючого впливу на економіку зменшується. Фіскальний імпульс знижується другий рік поспіль, його сумарне від’ємне значення за 2024-2025 рр. склало -6,6% ВВП, а на 2026 р. планується -5,5% ВВП.   Можливості подальшого розширення бюджетних стимулів вичерпані. Ресурси зосереджено на безпеці та обороні (70% видатків), соціальному захисті (10%) та обслуговуванні боргу (7%). Знижується частка грантового покриття видатків.  ЯРеальний сектор опинився в умовах подвійного рестрикційного шоку. Зниження фіскальних стимулів супроводжується жорсткою монетарною політикою.

 Потрібен перехід до більш збалансованої моделі економічної політики, у якій фіскальна складова  концентрується на консолідації державних фінансів, а монетарна – компенсує фіскальну жорсткість, створює умови для приватної ініціативи та кредитно-інвестиційного відновлення на ринкових засадах.

4. Європейська інтеграція як драйвер розвитку

Глибша інтеграція з ЄС може стати джерелом зростання. Це не лише адаптація стандартів, а й залучення інвестицій у конкурентоспроможні галузі. Обсяги експорту до ЄС у 2025 році становили близько 42–45% українського експорту, але додана вартість цих поставок ще може зрости.

В підсумку - 2025 рік закріпив стабільність, але не дав економічного прориву

2026 рік має стати роком переходу від виживання до відновлення. Це не питання оптимізму — це питання стратегічної необхідності. Без чітких кроків у макрофінансах, інституційній трансформації та бюджетних пріоритетах Україна ризикує втратити унікальне історичне вікно можливостей.

Фото - Мінфін