Бусифікації — це історія про державу, яка сховалася

Загалом усі проблеми «бусифікації» — це історія про державу, яка сховалася. Бо держава, серед іншого, — це інститут примусу. Коли за порушення закону настає відповідальність. І страх цієї відповідальності змушує тебе дотримуватися правил, - так вважає Павло Казарін, журналіст, який з початком вторгнення Росії в Україну добровільно вступив до лав Збройних сил України. 

Павло Казарін: "Сьогодні повістку можна викинути в смітник відносно безболісно. Так, буде штраф. Так, теоретично тобі можуть заблокувати водійські права (хоча там процедура потребує стільки людино-годин, що жодний ТЦК не стане з цим морочитися). Але загалом покарання за ігнорування повістки прописане таке, що тобі простіше й вигідніше цю повістку ігнорувати

У результаті вакуум сліпого інституційного примусу заповнює низовий примус. Усе те, що ви називаєте «бусифікацією». Якщо люди самі не приходять по повістках — на вулиці змушені виходити групи оповіщення. І далі відбувається те, що відбувається

Не хочете «бусифікації» — без проблем. Тоді прописуємо в законодавстві посилення відповідальності за ігнорування повісток. Щось жорстке і невідворотне. І тоді жодних облав. Жодних груп оповіщення. Усі самі слухняно йдуть до ТЦК.

Але держава так робити не хоче. Депутати бояться за рейтинг. Президент хоче переобрання. Тому все спустили на військових. У результаті маємо те, що маємо".

Фото - бусифікація/GettyImages