Замовні статті на Заході: Київ схиляють прийняти неприйнятне: втрату територій

Олександр Левченко

Посол України в Хорватії та Боснії і Герцоговині (2010-2017 рр.)

Впливове видання Politico опублікувало статтю Крістофера Маккалліона та Бенджаміна Х. Фрідмана з американського аналітичного центру Defense Priorities, який виступає за більш стриману зовнішню політику США. Автори різко критикують позицію НАТО щодо українського питання.

Стверджується, що буцімто Україна не може виграти війну з росією таким чином, щоб повернути всі свої території, що НАТО, мовляв, нам не допоможе, і що Києву слід змиритися з цим і почати думати про переговори з Москвою.

Автори статті вважають, що лідери країн-членів НАТО на саміті у Вашингтоні подарували Україні новий раунд хибної надії у війні проти Росії, що це навіть гірше, ніж бездіяльність.

Крім того, це начебто загрожує і самим членам НАТО за відсутності гарантій безпеки. Начебто після провалу українського літнього контрнаступу минулого року поволі всі починають розуміти, що українці не можуть повернути більшу частину своєї втраченої території. Навіть з надходженням важкої західної зброї, вважають автори, Києву може бути важко втримати те, що він має тепер. А це, мовляв, значить, що українцям слід почати розглядати варіант про переговори з москвою щодо припинення або принаймні заморожування конфлікту через припинення вогню. До того ж зробити це слід вже зараз, коли ситуація загострюється, а простір для переговорів все більше звужується.

Але замість цього, вважають автори статті,  Вашингтон і європейські столиці повторюють, що Україна одного дня приєднається до НАТО, рекламується якийсь невизначений «міст» щодо наступного членства України в Альянсі і що Київ начебто перебуває на «незворотному шляху» до вступу.

Позиція обох авторів полягає в тому, що приймати Україну до НАТО сьогодні  чи колись було б безглуздям. Як вони заявляють, будь-який можливий сценарій приєднання України є нерозв'язною дилемою - її не можна прийняти до західного військового альянсу, поки вона перебуває у стані війни з росією, оскільки таке одразу призвело б до загострення відносин НАТО та росії до стану ядерної кризи.  

Крім того, будь-яка майбутня готовність до останнього боронити Україну не буде надійним стримуючим фактором. Сполучені Штати вже чітко дали зрозуміти, що не воюватимуть та не ризикуватимуть ядерною війною через Україну, навіть якщо на карту поставлено її виживання, оскільки США в цьому не мають життєвого інтересу, що, як нагадують автори, екс-президент США Барак Обама прямо заявив у 2016 році.

Тому, на думку авторів, обіцянки Заходу – порожні балачки, а членство України в НАТО наразі не розглядається. Однак навіть брехливі обіцянки можуть нести реальну небезпеку, і вона може проявлятися в різних формах. По-перше, будь-яка перспектива членства України в НАТО, якою б сумнівною вона не була, містить ключову причину війни, що дає росії стимул продовжувати конфлікт, щоб не дати Україні приєднатися до західного військового альянсу. По-друге, помилкові обіцянки сприяють помилковій надії, яка лише спонукатиме Україну продовжувати свою невдалу стратегію повернення всіх втрачених територій та уникнення переговорів з москвою.

Наразі, зазначають автори, найкращим варіантом для України є окопатися й обрати оборонну стратегію, водночас розпочавши мирні переговори чи хоча б досягнення перемир’я.

Західна підтримка може допомогти Києву втримувати свої позиції та на деякий час атакувати російські об’єкти, але вона не може заповнити жахливу нестачу робочої сили в Україні, особливо враховуючи, що промислова база Заходу сама опиняється під тиском, щоб забезпечити достатню вогневу потужність, аби зрівнятися з російською.

Продовження війни обіцяє лише подальше виснаження українських сил і, зрештою, можливість лише утримати позиції або ж  політичний крах.

З іншого боку, може виявитися, що росія не готова погодитися навіть на припинення вогню при збереженні територіального статус-кво, і переговори можуть тривати роками.

При цьому риторика НАТО допомагає відстрочити не надійний мир, а перші кроки до нього, вважають автори. Тому потрібен принаймні політичний зсув у бік визнання того, що війна не закінчиться повністю справедливо для України і що росія візьме все, що вона вже забрала. Буцімто сама Україна не така монолітна, тобто непохитна у своїй вимозі повернути всі території за будь-яку ціну. Все більше українців неодмінно хочуть, щоб усе змінилося і щоб припинилися жертви заради все більш недосяжних цілей.

Крім того, хоча ціну хибної надії здебільшого платить Україна, це також збільшує ризик для американців та інших членів НАТО, оскільки чим довше затягується війна, тим більша небезпека ескалації.

Можна констатувати повний замовний характер статті. Очевидно, що москва дуже схвильована результатами Вашингтонського саміту, у центрі дискусій якого були Україна та допомога західних партнерів, а також європейська безпека загалом. Автори бідкаються запевненнями, які були дані Києву, про безальтернативний вступ до НАТО, чого начебто ніколи не відбудеться через постійну ескалацію подій з боку росії, яка начебто з цим ніколи не змириться і буде вести війну в Україні безкінечно, допоки не доб’ється свого.

Але нервування кремля якраз говорить про те, що російські ресурси для ведення війни вже починають вичерпуватися. Йдеться, перш за все, про бойову техніку. ЗСУ в оборонних боях знищили величезну кількість російських танків, ББМ, ворожої артилерії, систем залпового вогню та ППО. Суттєво зменшено потенціал російських повітряних сил і військово-морського флоту. Незважаючи на намагання компенсувати втрачену техніку новим її виробництвом, росія просто не встигає. кремль вже два роки розконсервовує стару бойову техніку, але і її запаси потихеньку підходять до завершення. Це вже зараз можна було б відчути на полях битв, та москва зробила надзвичайні зусилля щодо зближення з диктаторською Північною Кореєю, яка просто спасає ситуацію для російської армії. кремль розуміє, що і ці запаси вичерпні, тому намагається пришвидшити переговірний процес, при цьому атакуючи на багатьох напрямках, демонструючи начебто свою перевагу у кількості озброєнь та ініціативі, а значить і відповідного ставлення до більшої кількості своїх вимог до майбутнього мирного договору.

Але легалізації захоплених українських територій військовим шляхом, вочевидь, не відбудеться. Це порушення Статуту ООН, діючих норм і принципів міжнародного права. Тому про російську незаконну анексію українських просторів взагалі не йдеться. Цього, звісно, нема у Формулі миру, про це не говориться в мирному плані Трампа, цього не притримується навіть офіційний Пекін. Тому бажання Москви, щоб Україна і міжнародна спільнота проковтнули російську окупацію українських територій не сприймаються, а тим паче серед демократичних країн світу.

Єдине, в чому автори замовної статті праві так те, що НАТО надавало Україні дуже недостатню кількість озброєнь, і зараз  збільшення постачань тільки покращить ситуацію на фронті, але не зможе забезпечити вирішальну перевагу, яка дозволить ЗСУ повертати втрачені території. Про це якраз і ведуться зараз дискусії між Києвом та західними партнерами, які нарешті зрозуміли, що недостатньо підтримують Україну.

Тому НАТО та ЄС налаштовані використовувати тиск на москву шляхом збільшення військової та фінансової підтримки України, посилення санкцій, тиску на російських партнерів щодо небезпеки для їх економіки відкрито чи приховано підтримувати москву, та залучення російських активів, заморожених в американських та європейських банках, для потреб відбудови України та зміцнення її оборонного потенціалу.

кремль добре розуміє, що якщо Україну приймуть до НАТО, то реалізація планів подальшого захоплення України через відносно  короткий проміжок часу піде нанівець. Тому так завзято москва кричить про неприпустимість членства України в НАТО. Не тому, що це буде загрозою росії, а просто кремль не матиме можливість силою захопити українські території, або їх частину.

Якщо нині війна закінчиться без легалізації російської окупації деяких українських областей, то москва спробує це зробити пізніше, а якщо після цієї війни Київ зможе добитися членства в НАТО, то цього не станеться ніколи. От звідси і всі російські побоювання, що якщо вони не зможуть захопити чужі території, то начебто зникне тисячолітня Росія, якій насправді декілька століть (держава під назвою росія існує з 1721 року), а якщо вона зникне, то москва готова  у відчаї застосувати ядерну зброю.

Тільки це дуже дивні пояснення кремля щодо зникнення росії. Відвід російських військ з чужої території москва називає своїм історичним зникненням. Це відверта брехня і шантаж. Міжнародний Zлодій вважає, що коли йому не дадуть пограбувати чужі території, то це і є його зникнення, а насправді це запрошення жити з іншими націями по-людськи, а не по-Zлодійськи.       

Малюнок Анатолія Кімнатного/ suspilne.media