Війна дає нам шанс, або Культура їсть стратегію на сніданок

«Культура їсть стратегію на сніданок» — ця фраза, хоч і народжена в західному корпоративному світі, якнайкраще описує українську державну реальність. Незалежно від того, які красиві стратегії ми малюємо, стара система з її радянською культурою, “системними дідами” і закритими зв’язками між клаками з’їдає будь-які реформи ще до обіду. Майдани, революції, антикорупційні органи — все це б’ється об культурну стіну, яка будувалася десятиліттями. І лише глибинна зміна державної культури, зокрема під тиском війни, може дати Україні шанс на справжнє оновлення.

Про це розмірковує військовослужбовець, аналітик, публіцист і кандидат політичних наук Віктор Андрусів:

"Ця фраза, яка особливо популярна в західних корпораціях на жаль поки зовсім не прижилась у нас. Вона означає, що ви можете малювати які завгодно стратегії розвитку, але культура організації є значно сильнішою і стійкішою до змін, чим будь-які ваші документи. Власне, я переконаний, що саме наша держслужбова, правохоронна і військові культури - пожирають всіх цих реформаторів на сніданок. Я думаю, що саме ця фраза пояснює безмежне провалля між красивими презентаціями і убогими результатами у всіх сферах від війни до боротьби з корупцією.

Формування сучасної державної культури

Сучасна організаційна культура держави сформована на руїнах радянського союзу, і містить в собі велику кількість совка, який постійно адаптується до нових умов. Особливістю цієї культури було формування “клік”. Оскільки совок був дуже централізованим, його розвал створив велику кількість “секторальних островів”. Щоб вижити в рамках цих островів почали формуватись “кліки”, тісні зв’язки між управлінцями різних рівнів, які перетворились організовані групи. Совок всюди носився зі своєю деградованої ідеологією, яка перестала існувати з його розвалом. Тож групи, які мусили виживати в тяжкі 90ті, зробили “виживання” основою своєї ідеології. Тому корупція, яка мала раніше частковий характер, а в 90 ті перетворилась на абсолютний. Водночас, у них залишилось дуже багато дебільних практик від совка, як -от, їсти рибу по четвергам, чи обрізати краватку. 

Ці кліки продовжують адаптовуватись і існувати. Вони і далі підтримуються в секторах. Наприклад, якщо ви сунетесь в космос чи авіабудівництво, то отримаєте шок, що там досі все вирішують “діди”. В правоохоронній сфері ви зустрінете пенсійних генералів, які продовжують зберігати вплив на систему. Аналогічно і у військовій, де совок мабуть найкраще зберіг і продовжує зберігати себе. Вони тягнуть всюди своїх: дітей, племінників, кентів, одногрупників тощо. І це дозволяє їм вже більше 30 років зберігати контроль.

Майдани, революції, вибори, всякі НАЗК, НАБУ і інші САПи - створюють їм дискомфорт, але не перемагають їх. Бо перші - це про стратегію, а другі про культуру. Ви можете кілька років виколупувати “системного діда” справами, протестами, а тоді він ховається в якомусь виші, через рік два він вже розставляє своїх людей у вашій “новій” системі, і рішає в десять раз більше чим ви. Ви можете безкінця створювати свої міжнародні комісії, наглядові ради, яку “системні діди” просто їдять на сніданок, перекупляючи, переманюючи, блокуючи це все. Боротися з цим всім не можна стратегіями, це можна перемогти тільки формуючи нову культуру. І війна є саме тим великим потрясінням, яке могло б таку культуру сформувати.

Нова організаційна культура

Війна ставить перед нами питання змінюватись, щоб вижити. І ми змінюємося. Багато людей усвідомили себе українцями. Багато російськомовних стали шанувати Бандеру і ненавидіти росіян, більше чим західняки. Волонтерство, добровольці, військові - всі формують нову культуру відносин в суспільстві. Однак, ця культура ніяк не потрапляє в державну організацію. Попри те, що туди потрапило багато хлопців і дівчат, зі шкіл економік, вони не є представниками нових суспільних відносин українців. Скоріше вони намагаються бути представниками західних культурних відносин, де навчались і дуже багато їздять на конференції. Тому “системні діди” швидко беруть їх в оборот і з’їдають.

Я переконаний, що є дві базові речі, які можуть збудувати нову організайційну культуру в українській державі:

1.Конкуренція нових лідерів. Війна показала хто є хто. Хто тікав в перші дні, чи переховувався на львівських базах відпочинку, а хто брав до рук зброю, чи шукав можливість підтримувати ЗСУ. В темні часи, особливо видно світлих людей. Тому відкрити доступ до призначень на посади через об’єктивний публічний конкурс - це нова культурна практика. На такому конкурсі майбутній лідер установи, органу чи регіону, декларує свої підходи і результати. Які пізніше можна перевірити через півроку, рік чи два. Так, дуже невдобно призначити не свого “кента”, але управлінець високого рівня або прикриває твій зад, або дає результат. І для перемоги у війні потрібно друге.

2. Зменшення ролі держави. Чим менше державних підприємств, агенств, органів - тим ефективніше суспільство. Наш оборонпром не зміг адаптуватись для нової війни, тоді як це швидко міг робити український бізнес. Благодійні фонди і волонтери, виявились значно ефективніші в забезпеченні чим громіздкі державні структури. Не може статись ніякої катастрофи, якщо українські підприємці, благодійні фонди тощо, будуть отримувати більше делегованих повноважень від держави під час війни. Можливо це взагалі єдине, що рятувало нас в 2022 році, і те чого дуже бракує в 2025. 

3.Нова модель “держава-людина”. У нас продовжує зберігатись радянський поділ влади на “ми і вони”. Радянська влада бачила у всіх злочинців, всі це відчували і ненавиділи владу. Це зберігається і сьогодні. Митник, мент, податківець, які впершу чергу хочуть когось нагнути чи “розє..ти” - це радянська культура. Влада, яка бачить в своїх громадян, “свого” - це новий тип відносин. Це “свій” підприємець, це “свій” українець, якому треба допомогти стати багатшим, успішнішим, і виграти від цього для всіх. 

Війна дає нам шанс сформувати нові відносини між державою і людиною, створити нову організаційну культуру. Таке було в ЗСУ в 2022-23му. Там панувала нова військова культура, яка не встигла закріпитись, і тепер щодня здає позиції старій совковій.

Тож так, війна дає нам шанс, але виглядає так, що ми як завжди його втратимо".

Фото - чергова мирна акція протесту у Львові, пресслужба Львівського осередку  ГО "Захист держави".