Сирійський удар: бункерний отримав ляпаса від своїх друзів Ердогана та Нетаньягу

Просто зараз кремль намагається «перевзутися» під нову владу в країні. Кишеньковий диктатор Башар аль-Асад, заступивши на сирійське президентство після свого батька у 2000-му, вже втік до москви, й розважає Віктора Януковича десь у путінському музеї політичних маріонеток. Повстанцям вистачило декілька днів, аби захопити країну. Та, як виявилося, повстанці – не зовсім повстанці, і діяли вони не самі.  

Повстанські групи об'єдналися під керівництвом Хаят Тахрір аш-Шам (ХТШ), яку США за «першого» Трампа назвали терористичною організацією. ХТШ – колишній філіал Аль-Каїди. Група вважалася екстремістською, але пізніше прикрутила свій радикалізм, зосередившись на створенні чогось на кшталт цивільного уряду.

Декілька крил, що влилися в ХТШ, активно підтримувала Туреччина. Анкара упродовж років не могла домовитися з Асадом про повернення на батьківщину декількох мільйонів сирійських біженців, що проживають у Туреччині. Ердоганові давно вже дошкуляють і прикордонні конфлікти зі сирійськими курдами.

За деколонізацію Сирії слід віддати належне наполегливості Ізраїлю: він ігнорував заклики до припинення вогню, знищуючи своїх ворогів, у тому числі з «Хезболла» та іранських проксі: у Газі, Лівані, Ємені, Сирії чи Ірані. Кожну з атак на лідерів «Хезболла» чи іранського КВІР засуджували партнери за «ризик ескалації». Але саме тактика Ізраїлю стала запорукою нинішнього успіху. 

США координували дії повстанців, але робили це через Туреччину. Вашингтон турбувало, щоби на хвилі боротьби з Асадом до влади не повернулися бойовики ІДІЛ.

Обезголовлення – лише початок демонтажу режиму. Слідом розпочалася авіаційна операція: американська авіація бомбардувала декілька баз ІДІЛ в Сирії, а Ізраїль «накидав» по штаб-квартирах митниці, воєнної розвідки, а також по ракетно-дослідницькому центрові. 

Розпочинається сухопутна фаза зачистки Сирії. Першими перетнули кордон із Сирією ізраїльські війська; вони шукатимуть злочинців, чиїми руками Іран та московія розгойдували ситуацію на Близькому Сході.  Далі – буде. 

Тепер найсмачніше – про русню. Схоже, бункерний уже обірвав телефон Ердогана, намагаючись домовитися: бодай про безпечне виведення військ, а то й – про збереження своїх баз у Сирії.  

Московити мають військово-морську базу в Тартусі та авіабазу в Латакії. Це забезпечило військово-морську присутність в Середземному морі та повітряний потенціал у регіоні. Московія використовувала свої сирійські бази як плацдарм, щоби змагатися за вплив із Заходом у таких африканських країнах, як Лівія, Малі та Центральноафриканська Республіка й інших країнах африканського Сахелю. Немає бази – слабшає вплив.  

Кремль, як і Іран, вже зазнав іміджевих втрат, не втримавши у кріслі свого «козачка». Та чи вдасться йому зберегти військові бази? Схоже, бункерний вирішив активно «перевзутися»: наприклад, змінилася риторика державного телебачення РФ: спершу противників Асада називали терористами, та із захопленням Дамаска - «ополченцями» й «опозиціонерами».  

Західні медіа пишуть, що бункерний, який має давні стосунки з ІДІЛ і навіть постачав їм нафту, намагатиметься домовитися з їхніми недругами із Хаят Тахрір аш-Шам… Або принаймні з Ердоганом. Та хочеться вірити, що США і тут рубатимуть з плеча, щоби витурити російську нечисть зі сирійської землі. 

Сирійські події матимуть опосередкований вплив на війну в Україні: чим стабільнішим буде Близький Схід, чим менше метастазів пустять там московити та Іран, тим більше впевненості у наших західних партнерів буде в українському «питанні».    

До речі, від нової сирійської влади не варто очікувати демократичної вітрини, навіть навпаки. ХТШ дотримується консервативної ісламістської ідеології з її «талібськими» замашками: занурення країни в ментальний феодалізм, скорочення прав жінок, утисків християн. Але, схоже, світ готовий піти на «допустимі жертви», аби викурити із країни ірано-російський дух.

Орест Сохар, ТГ-канал «Орестократія»