Сікорський, Коул і санкції: що реально змінюється у відносинах Білорусі з Польщею та США

Валерій Ковалевський, колишній білоруський дипломат і керівник Агентства євроатлантичного співробітництва, аналізує, чи можна говорити про «перезавантаження» відносин Мінська із Заходом. За його словами, війна в Україні досі домінує в розрахунках Європи та США, проте з’явилися обережні позитивні сигнали — насамперед зустріч міністрів закордонних справ Польщі та Білорусі Радослава Сікорського і Максима Риженкова в Нью-Йорку, а також американський трек щодо звільнення політичних в’язнів. Водночас експерт застерігає: без конкретних кроків Мінська у сфері прав людини, припинення репресій і зниження напруги на кордонах про зміну парадигми говорити зарано.

- Як би ви описали стан відносин Білорусі з країнами Заходу,  а конкретніше — з Польщею, США та Україною? Чи ми вже на порозі «перезавантаження» ред.) відносин після останніх подій у вересні.

- Я думаю, до справжнього перезавантаження ще далеко. Фактор війни, що триває, домінує в розрахунках і оцінках країн Заходу. Війна не показує жодних ознак наближення до завершення. Навпаки, ми бачимо ескалацію та загострення військових дій. Обличчя війни знову змінюється, і ситуація рухається не в найкращий бік.

Що стосується відносин Білорусі з Польщею, то тут дійсно можна говорити про позитивний крок уперед з боку обох країн. Зустріч Сікорського з Риженковим у Нью-Йорку, на мою думку, не була імпровізацією — вона готувалася. Те, що вони вирішили вийти в публічний простір з інформацією про цю зустріч, свідчить про готовність рухатися далі й вирішувати інші питання. Між Польщею та Білоруссю завжди існує дуже широкий порядок денний: це сусіди, які довгий час жили поруч, розвивалися й співпрацювали, а тому питань до обговорення не бракуватиме.

Але ми говоримо про двосторонні відносини з однією з країн Європейського Союзу. Але не було жодних сигналів, що Польща виступає від імені Брюсселя чи всієї європейської сім’ї. Тому це обережний рух уперед. Так, це значний крок, але не зміна парадигми відносин з Європейським Союзом.

Варто також зазначити, що Польща вже досить тривалий час демонструвала зміни в комунікаціях: попри критичну ситуацію в Білорусі, тональність стала спокійнішою. Я думаю, це була певна підготовка до розмови вже на політичному рівні.

Радослав Сікорський — віцепрем’єр і міністр закордонних справ, важлива фігура з багатим досвідом роботи з Білоруссю. Особливо цінно, що міністр закордонних справ Польщі робить такий крок і знову дає шанс виправити відносини через діалог та взаємодію, щоб вирішувати проблеми, які накопичилися.

Щодо США, то вони залишаються прихильними до свого переговорного треку щодо звільнення політичних в’язнів. Ми бачимо, що цей процес розвивається не так просто і не так однозначно, як хотілося б. США заявляли про амбіцію звільнити всіх політичних в’язнів до кінця цього року. Останнє вересневе звільнення пішло не зовсім за тим планом, який розроблявся раніше. Але за заявами Джона Коула, спецпредставника щодо Білорусі, зрозуміло, що вони мають намір продовжувати роботу з фокусом саме на звільнення політв’язнів.

У Мінська свій порядок денний: вони хотіли б послаблення санкцій. Це створює простір, де можна домовлятися. У кожної сторони свої інтереси, але для нас особливо важливо, що США продовжують роботу зі звільнення.

Водночас у цій комбінації не вистачає європейської участі: країни ЄС могли б узяти на порядок денний питання припинення кримінального переслідування з політичних мотивів у Білорусі. Їхня відсутність залишається відкритим питанням. Чи можна якось підключити Європу, щоб через взаємодію, діалог і пошук компромісів впливати на ситуацію в Білорусі та добиватися позитивних кроків від Мінська? Тут ідеться і про внутрішні репресії, і про транснаціональні.

Один із яскравих проявів — консульський указ, який не дає можливості білорусам змінювати документи за кордоном. Навіть звільнені політв’язні, яких вивезли з країни, часто залишаються без документів. Це створює серйозні складнощі не лише для самих людей, а й для країн, де вони зупинилися (Польща і Литва).

Цей порядок денний живий, складний і актуальний. Цінність американських зусиль у тому, що вони показали: добиватися позитивних змін можна. Але для цього потрібно зустрічатися, розмовляти й знаходити компромісні рішення. Підсумовуючи: є нова динаміка, є нові простори для спільного вирішення проблемних питань. Це вітається. Але говорити про те, що країни Заходу, і насамперед Європейський Союз, готові переступити цю межу, ще зарано. Мінську доведеться чимало зробити, щоб продемонструвати готовність бути конструктивним партнером. Цього конструктиву поки не завжди вистачає.

- Розкажіть про враження від поїздки до Нью-Йорка, Брюсселя та Берліна, про ваші зустрічі та їхні результати. З ким ви зустрічалися? Які результати, які надії і, можливо, чому не спрацювали ті лекала, за якими мали звільняти в’язнів?

 - У нас була тритижнева поїздка: до Брюсселя, до Нью-Йорка на сесію Генасамблеї ООН і до Вашингтона на двосторонні зустрічі. Для нас найважливішою залишається робота з партнерами з європейських країн, з ООН та експертним співтовариством, щоб продемонструвати: простір для роботи з Мінськом є, є перспектива позитивних змін. Ці проблеми потрібно обговорювати. Недостатньо лише заявляти про них, позначати та критикувати Мінськ. Ми розуміємо, що ситуація з правами людини в Білорусі залишається поганою і над нею потрібно працювати. Ця робота не буває швидкою. Змінити політичні установки й курс такої складної структури, як Європейський Союз, вкрай складно. Ідеться про загальне рішення 27 країн.

Робота ведеться і на загальноєвропейському рівні: були зустрічі в Раді ЄС, у Службі зовнішніх дій, з низкою делегацій, із Генеральним директоратом з питань сусідства і переговорів щодо розширення (DG NEAR). Ми не розраховуємо, що зміни відбудуться скоро, але пропонуємо партнерам розглянути варіанти залучення до білоруського порядку денного — навіть на не політичних питаннях: гуманітарна тематика, соціальні питання, мобільність. Щоб відновлювати зв’язки між Білоруссю і тими білорусами, які живуть у країні, і щоб ці зв’язки з європейською сім’єю не губилися, а розвивалися. Це стосується людських контактів, освіти, культури та бізнесу. Різні площини взаємодії мають залишатися актуальними й доступними для білорусів передусім.

- Ви сказали щодо Євросоюзу: 27 країн, і санкції будуть продовжені (лютий 2027). Як колишній дипломат, людина з досвідом, можете спрогнозувати технічний аспект цього рішення? Чи будуть продовжені всі санкції, чи зняті деякі? Чи буде це рішення пов’язане з ініціативою конкретних країн або Брюсселя, наприклад, щодо зняття питання транзиту добрив? Чи триває підготовка до рішення у лютому? І об’єктивно: зустріч Сікорського — досвідченого політика, який знає, як поводиться Лукашенко і якого кілька разів уже обманювали — навряд чи може бути випадковістю. Навряд чи політик із таким досвідом приймав рішення виключно виходячи з інтересів Варшави, не узгоджуючи це з Вашингтоном, Брюсселем і розумінням якоїсь більшої гри.

- Лютневий дедлайн 2027 року дійсно можна розглядати як можливість просунути відносини між Білоруссю та Європейським Союзом далі й зняти якісь проблемні питання. Це може бути правильним моментом, щоб обговорювати з Мінськом, які поступки з боку Білорусі могли б призвести до часткового зняття санкцій. Говорити про зняття всіх санкцій неможливо — тим більше військові санкції залишатимуться в силі, поки триває війна. Я навіть не виключаю, що їх посилюватимуть далі, оскільки війна не закінчується, а в інтересах Європи — обмежувати можливості підтримки Білоруссю російської агресії проти України.

Водночас є інші санкції, запроваджені за порушення прав людини, міграційну кризу, посадку літака. Їх цілком можна розглядати для того, щоб добиватися поступок від Мінська. Зокрема — звільнення всіх політичних в’язнів, припинення кримінального переслідування з політичних мотивів у самій Білорусі, зупинка транснаціональних репресій. Усі ці питання варто було б обговорювати вже сьогодні. Для цього потрібна готовність самих країн Європи, хоча б частини з них, зацікавлених у тому, щоб рухати відносини вперед і не допускати стагнації. Стагнація не в інтересах ні Європейського Союзу, ні Білорусі. Відсутність контактів не дає Європі можливості реалізовувати свої інтереси, зберігає небезпечну ситуацію з погляду регіональної безпеки, а внутрішньополітична проблематика Білорусі майже не відпрацьовується.

Так, звільнення 926 людей на сьогоднішній день — значний прогрес. Але в умовах, коли тривають репресії, все одно поставатиме питання, як зупинити ці процеси, які взаємопов’язані (звільнення і репресії), щоб замкнене коло не розвивалося далі й спіраль була зупинена. Це зручний момент, але він вимагає певної мужності з боку деяких європейських держав. І найголовніше — щоб розмова з Мінськом починалася вже сьогодні, щоб зрозуміти, які санкції можуть бути зняті і які поступки у відповідь Мінськ готовий зробити і у внутрішньополітичній сфері, і в питаннях національної безпеки.

- Як Мінськ може переконати Європу в тому, що він демократизується і не підпорядковується Москві?

- На сьогоднішній день білоруські владні структури можуть починати з комунікації — бути більш поміркованими та спокійнішими. Зараз можна почути доволі різкі випади на адресу країн Балтії чи самого ЄС. Токсичність в офіційних комунікаціях з боку МЗС чи інших офіційних органів не сприяє тому, щоб сторони прагнули краще чути одна одну й бачити перспективу.

Звичайно, перш ніж знімати будь-які санкції, Мінськ повинен буде продемонструвати це своїми діями. У режиму досить багато доступних рішень, які можна здійснювати без огляду на когось. Наприклад, звільнення людей. Покращення ставлення до тих, хто залишається у в’язницях. Ми всі розуміємо, що звільнення політв’язнів — питання часу. Ці люди повинні вийти. Режим уже показав принципову готовність до цього, зараз питання лише в тому, щоб досягти домовленостей і компромісів, які їх влаштують. Якщо ця готовність є, як мінімум потрібно забезпечити нормальні умови: щоб не було насильства, карцерів, позбавлення можливості спілкування з рідними, медичної допомоги, щоб люди не зазнавали ще більшої шкоди здоров’ю, поки перебувають у в’язницях. На жаль, така практика ще триває.

Це також стосується транснаціональних репресій, які не лише обмежують права білорусів, а й стають навантаженням для країн, де вони проживають. Тій же Польщі доводиться вирішувати багато питань щодо видачі паспорта іноземця, можливих змін до законодавства. Що стосується регіональної безпеки, ситуація на кордоні з країнами Балтії залишається незадовільною. Дії (навіть якщо це злочинні угруповання, які займаються контрабандою), які створюють величезні незручності для Литви та Латвії, мають припинитися. Це абсолютно нормальні кроки, які мають бути під силу мінській владі. Це те, що переконуватиме партнерів.

Країнам Європи потрібно буде бути впевненими, що домовленості будуть рівнозначними — не лише Європа йтиме на поступки, а й Мінськ продемонструє готовність поводитися відповідально й зважати на інтереси безпеки сусідніх країн. В умовах триваючої агресії Росії проти України дуже важливо, щоб Білорусь робила додаткову дистанцію від війни й демонструвала, що може сприяти вирішенню проблемних ситуацій і знижувати температуру в сфері безпеки в нашому регіоні.

- А де в усьому цьому демократичні сили Білорусі, які перебувають у вигнанні?

- Країни ЄС передусім керуватимуться своїми національними інтересами — і в питаннях безпеки, і в економічному розвитку. Тому є ризик, що країни можуть перемкнутися виключно на двосторонній порядок денний. Це створює момент, коли можна деприорітизувати, наприклад, звільнення політв’язнів чи припинення репресій. Напряму це не стосується країн Європи, тож є ризик, що ця проблематика може опуститися в списку пріоритетів.

Тому голос білорусів за кордоном дуже важливий, щоб білоруський порядок денний пріоритизував гуманітарні питання й звільнення людей, які постраждали від репресій. Але об’єктивно ми розуміємо, що на сьогоднішній день існує різне уявлення про те, як може розвиватися діалог Європи та Білорусі, навіть у питаннях використання санкцій для звільнення людей. Політичні сили кажуть, що спочатку мають відпустити всіх ув’язнених, а вже потім можна знімати санкції. З погляду інших ініціатив (зокрема й моєї), така схема не спрацює — Мінськ не піде на такі серйозні поступки. Ми вважаємо, що санкції потрібно використовувати вже зараз для звільнення людей. Можна вводити їх у розмову на етапі переговорів.

Є розбіжності й щодо санкцій на «Білоруськалій». Політичні структури кажуть, що це в жодному разі не повинно статися, оскільки «Білоруськалій» був залучений у процедуру вивезення українських дітей до Білорусі кілька років тому, і ці санкції мають тривати без жодних умов. Ми вважаємо, що таким підходом ми самі забираємо в себе важливі важелі впливу на ситуацію. Це може гальмувати процес і подовжувати термін перебування політв’язнів у в’язницях. Ми наполягаємо на гнучкості й пріоритизації саме білоруського порядку денного, бо нам потрібно добиватися змін внутрішньополітичної ситуації, яка напряму пов’язана з питаннями регіональної безпеки.

Є вірогідність, що країни Європи пріоритизуватимуть свої національні інтереси, але білорусам за кордоном потрібно добиватися, щоб їхній голос був почутий і пріоритетом залишалася гуманітарна проблематика та права людини.

Розмову вів Євгеній Білоножко, власний кореспондент ІА «Західний інформаційний фронт» у Польщі

Фото - Валерій Ковалевський, колишній білоруський дипломат і керівник Агентства євроатлантичного співробітництва/ФБ-сторінка