Росія та Іран використовують соціальні протести для дестабілізації Європи

Олександр Левченко

Посол України в Хорватії та Боснії і Герцоговині (2010-2017 рр.)

Хвиля протестів французьких старшокласників, що розпочалася 18 вересня 2026 року в паризькому передмісті Кретей швидко поширилася на сотні навчальних закладів по всій країні. Учні та студенти за підтримки провідних освітніх профспілок вимагають збільшення фінансування державних ліцеїв, подолання дефіциту викладачів і поліпшення навчальної інфраструктури. Протестні акції супроводжуються блокуванням доріг, барикадуванням шкіл і зіткненнями, а в окремих містах переросли у погроми та мародерство. У Ліможі пожежа серйозно пошкодила будівлю мерії, зведену 1883 року, тоді як у Бордо та Марселі повідомлялося про пограбування магазинів. До протестного руху долучилися великі профспілки та опозиційна ліва партія «Нескорена Франція».

За попередніми оцінками, у протестах узяли участь близько 800 тис. осіб. За інформацією Reuters, було заарештовано понад 2 тис. осіб. У середині жовтня акції солідарності поширилися на Італію, Бельгію та інші європейські країни. Таким чином, соціальний конфлікт, що виник навколо проблем фінансування освіти, набув ширшого політичного виміру.

Для європейських урядів ключовим викликом стає не лише врегулювання внутрішніх соціальних суперечностей, а й запобігання їх використанню зовнішніми акторами.

Росія та Іран зацікавлені в ослабленні політичної згуртованості західних держав і можуть використовувати протестну активність для посилення суспільної поляризації, підриву довіри до державних інституцій та відволікання уваги від власної зовнішньої політики.

Водночас сам факт політичної вигоди для Москви чи Тегерана не є доказом їхньої причетності до організації або фінансування конкретних протестів. Такі твердження потребують підтвердження даними про координацію, фінансові потоки чи цілеспрямовані операції впливу.

Іран: інформаційний тиск на Францію

Інформаційне протистояння навколо французьких протестів стало одним із проявів ширшої боротьби за інтерпретацію внутрішньополітичних подій у Європі. За наведеними даними, Тегеран звинуватив французьку владу в жорстокому поводженні з демонстрантами та масштабних порушеннях прав людини. У відповідь 7 жовтня 2026 року Міністерство закордонних справ Франції викликало посла Ірану, висловивши протест проти поширення дезінформації через офіційні акаунти іранського зовнішньополітичного відомства.

13 жовтня міністр закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро, виступаючи на конференції Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), звинуватив Росію, Китай та Іран у використанні протестів французьких школярів для просування ворожих інформаційних наративів і загострення суспільних суперечностей. За його словами, іноземні суб’єкти використовують соціальні мережі для посилення конфліктів навколо міграції, релігії та міжнародних подій.

Ця ситуація демонструє, як зовнішні гравці можуть намагатися впливати на суспільне сприйняття внутрішніх криз. Навіть без безпосереднього керування протестними рухами вони здатні посилювати резонанс окремих інцидентів, поширювати викривлені повідомлення та поглиблювати недовіру між суспільством і владою. Напередодні президентських виборів у Франції 2027 року такі операції можуть посилити політичну поляризацію та ускладнити суспільний діалог.

Міграція як інструмент інформаційного впливу

Одним із напрямів російських інформаційних операцій у Європі є використання міграційної проблематики для загострення внутрішніх суперечностей. Теми нелегальної міграції, злочинності, соціальної нерівності, релігійних відмінностей і дискримінації є особливо вразливими до маніпуляцій, оскільки безпосередньо впливають на суспільні настрої та політичні дискусії.

Через інформаційні ресурси, анонімні Telegram-канали та мережі фейкових акаунтів можуть поширюватися повідомлення, покликані одночасно посилювати страх перед мігрантами серед одних груп населення та недовіру до державних інституцій серед інших. Особливе значення мають резонансні інциденти, які виривають із контексту, перебільшують або супроводжують неправдивими твердженнями, провокуючи міжетнічну та міжрелігійну ворожнечу.

Стратегічна мета подібних операцій полягає в поглибленні суспільного розколу, дискредитації політичного керівництва та послабленні європейської єдності. Однак для оцінювання конкретних випадків необхідно розрізняти органічне поширення радикальних поглядів, внутрішньополітичну пропаганду та координовані операції іноземного втручання. Їх ототожнення без належних доказів може лише посилити недовіру до офіційних повідомлень.

Французький досвід попередніх років демонструє вразливість суспільних криз до зовнішніх інформаційних маніпуляцій. Під час протестів «жовтих жилетів» наприкінці 2018 року в соціальних мережах поширювалися повідомлення, які представляли Францію як країну на межі громадянської війни. За наявними повідомленнями, французька влада перевіряла діяльність сотень акаунтів, які використовували хештег #giletsjaunes для поширення контенту про протести та дії уряду.

Цей досвід важливий не тому, що будь-який масовий протест слід розглядати як результат зовнішнього втручання, а тому, що інформаційні операції можуть посилювати вже наявне невдоволення. Соціальні проблеми створюють сприятливе середовище для маніпуляцій, тоді як цифрові платформи дають змогу швидко поширювати емоційно забарвлені повідомлення, масштабувати окремі конфлікти та підривати довіру до офіційних джерел.

Велика Британія та Німеччина: політичні наслідки російського впливу

Досвід Великої Британії та Німеччини свідчить, що російська стратегія впливу не обмежується інформаційним супроводом вуличних протестів. Москва також намагається використовувати політичну поляризацію, виборчі кампанії та суперечки щодо зовнішньої політики для просування власних інтересів.

У Великій Британії питання російського втручання в демократичні процеси стало предметом офіційного розгляду. У липні 2020 року парламентський Комітет з питань розвідки та безпеки оприлюднив звіт про російську діяльність, спрямовану на вплив на британську політику, зокрема в контексті референдуму щодо Brexit. Цей документ засвідчив серйозність проблеми іноземного втручання, хоча окремі твердження про масштаби та безпосередній вплив таких операцій потребують розмежування. Водночас будь-які повідомлення про нові заяви британського прем’єр-міністра або конкретні операції Росії у Франції та Німеччині слід підтверджувати першоджерелами.

У Німеччині увагу привертають інформаційні кампанії, спрямовані на підтримку політичних сил, які виступають проти військової допомоги Україні та санкцій проти Росії. Зокрема, «Альтернатива для Німеччини» (AfD) і «Союз Сари Вагенкнехт» (BSW) представляють різні політичні традиції, але окремі їхні позиції щодо війни та відносин із Москвою можуть збігатися. Такі збіги самі по собі не доводять координації з Кремлем. Для встановлення зовнішнього впливу необхідні конкретні свідчення фінансування, координації або систематичного поширення матеріалів, пов’язаних із російськими операціями.

Політичне значення цих процесів полягає в тому, що послаблення підтримки України всередині європейських держав може ускладнити ухвалення рішень щодо військової допомоги, санкцій та довгострокової безпеки. Саме тому російські інформаційні операції, якщо їхню причетність підтверджено, слід розглядати не лише як проблему комунікаційної безпеки, а й як чинник, здатний впливати на стратегічні рішення європейських урядів.

Від локальних протестів до стратегічної загрози

Росія має тривалий досвід використання інформаційного середовища для впливу на політичні процеси в західних країнах. У 2016 році кампанія навколо Brexit стала одним із найбільш обговорюваних прикладів можливого зовнішнього втручання в демократичні процеси. Подальші розслідування британських органів влади посилили занепокоєння щодо використання цифрових платформ, мереж посередників і прихованих каналів впливу.

Сучасні інформаційні операції відрізняються швидкістю поширення контенту, використанням автоматизованих мереж і здатністю адаптувати повідомлення до різних аудиторій. Вони можуть експлуатувати суперечності щодо міграції, вартості життя, державних витрат, релігії та підтримки України, формуючи враження загальної політичної неспроможності європейських урядів.

Повідомлення про скорочення автоматизованого трафіку та активності окремих мереж акаунтів після ударів по російській цифровій інфраструктурі потребують окремої перевірки: необхідно встановити джерело статистики, методику вимірювання та причинний зв’язок між фізичним пошкодженням об’єктів і змінами в інформаційному середовищі. Без цього такі показники не можуть слугувати достатнім доказом ефективності протидії російським операціям впливу.

Для Європи головний висновок полягає в необхідності розмежовувати законний соціальний протест і спроби зовнішніх держав використати його у власних інтересах. Відповідь має поєднувати прозоре інформування громадськості, незалежну перевірку фактів, виявлення прихованого фінансування та координації, захист цифрової інфраструктури й усунення реальних соціальних проблем, які створюють сприятливе середовище для маніпуляцій.

Найбільший ризик для європейської стабільності виникає тоді, коли внутрішнє невдоволення перетворюється на тривалу кризу довіри, а зовнішні гравці отримують можливість посилювати її за допомогою дезінформації та політичної поляризації. Для Росії ослаблення європейської згуртованості може створити додаткові можливості для послаблення санкційного тиску та скорочення підтримки України. Тому протидія іноземному втручанню має бути складовою ширшої стратегії захисту демократичних інституцій, суспільної стійкості та європейської безпеки.

Фото - протести у Парижі, Франція, 17 жовтня 2026 рік/AP/Emma Da Silva