Після Перемоги України над росією наша боротьба не завершиться – Кирило Буданов

У бесіді з журналістом Дмитром Комаровим начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов розповів про чимало цікавих фактів. Основні витяги з інтерв'ю зробив ТГ-канал військового експерта Іґаля Левіна.

– Скажу як військовий: повернення кожного метра землі, якщо рахувати в людських життях – обходиться для нас набагато дорожче, ніж його захист.

– Немає такого завдання, яке ми не зможемо реалізувати, його просто не існує.

– Людям, які намагаються мені нашкодити, не щастить. Мені навіть подобається, що на мене йде полювання: перш за все це ознака визнання з боку ворога. Це показує, що я хоча би недаремно отримую зарплату.

– Найважливішу інформацію ГУР отримує агентурним способом, іншими словами – у живому спілкуванні. На території російської федерації у нас не такий уже й великий штат агентів, хотілося би більше, але й цього достатньо.

– Активно росія почала готуватися до агресії проти України із 2007 року, і ми знаємо це достовірно. У 2014 році вони скористалися сприятливим для себе моментом, але якби не було 2014 року – це нічого не змінило би – війна була неминучою.

– Якби у 2014 році захоплення України просувалося більш вдало, росіяни пішли би далі вже тоді. Втім, вони й цього разу рухаються аналогічно: спробували захопити всю Україну – не пішло, ну «давайте наступати там, де йде».

– Широкомасштабний наступ мав би розпочатися у березні 2021 року – і в той період їм було би легше насправді. Але тоді їхні плани були розкриті, і було ухвалено рішення оприлюднити ці матеріали нашим закордонним партнерам, чим було зірвано наступ.

– Усі приготування рф, що розпочалися в лютому та березні, і аж до квітня 2021 року: всі ці переміщення військ, які люди вважали нелогічними, – росіяни їх так і не пояснили, ці маневри. Зрештою сказали: «Ми проводили раптову перевірку». Але відтоді їхні війська так і не йшли з місць дислокації та виходили лише для ротації. Всі ці наметові містечка та місця концентрації техніки – все це залишалося там, аж до 24 лютого – звідки й пішло у бій.

– Ми знали точний час, коли це все має розпочатися. Особливо хвилююче було в останні години перед наступом. Головним завданням було – зупинити висадку росіян в аеропорту Гостомеля. Тому що весь план росіян полягав у швидкій посадці на аеродромі Гостомель і звідти – в'їзд до Києва. Це був їхній єдиний план.

– В одній із хвиль – у повітрі перебувало приблизно 30 російських транспортних літаків Іл-76 із основною ударною силою. Протягом дня 24 лютого вони намагалися декілька разів: піднімали їх і потім садили на території Білорусі.

– По-перше – вони не вірили, що тут на них чекає якийсь опір узагалі. По-друге, вони свято вірили, що стрімко висадяться і розвантажуватимуть літак за літаком, з підрозділами, які відразу же входитимуть до Києва.

– Росіянам необхідно було створити «картинку» масованого наступу, і безальтернативність того, що нам потрібно здаватися. Для створення цієї картинки і був захід цих колон техніки.

– Ніхто там не розраховував воювати як, наприклад, у Маріуполі. Вони таких варіантів навіть не мали. Вони вірили в те, що ніхто не зможе організувати їм протидії, і вони зайдуть до урядового кварталу, змінять керівництво, а далі «народна влада» тощо.

– Цікавий факт: за чотири дні до вторгнення «сбербанк росії», відділення якого у нас були масово в Києві представлені – скупили за максимальним курсом усю готівку, яку тільки могли. Ця готівка була вся накопичена в їхніх сховищах. Вони чекали, поки прийдуть «свої», щоби проводити з цими людьми потрібну їм політику, просто видаючи їм готівку.

– У мене були на допитах полонені, які везли зі собою парадну форму.

– Головне, що плани росіян були зламані на самому початку – і стрімка висадка у Гостомелі у них так і не вдалася. Все це затягнулося на півдня, а за цей час прибули підрозділи ЗСУ, які артилерійським вогнем унеможливили таку висадку, навіть у теорії.

– Якби їм вдалося десантуватися в Гостомелі – Київ був би захоплений.

– Перша хвиля ракет та авіаційних ударів – летіла у наші ключові об'єкти – вони були націлені на наші центри радіо-електронної розвідки. Але це все було марно тому, що приблизно за півтора місяці до цього їх винесли в райони. Архіви наші ми вивезли за три місяці до початку.

– «Книга катів українського народу» – з тими, хто творив звірства – продовжує поповнюватися новими прізвищами. Ми притягнемо їх усіх до справедливої відповідальності. Для певних осіб за те, що вони вчинили – це може бути лише фізичне знищення.

– Мене не дивує, що росіяни радіють загибелі українців. Коли наші знавці-експерти кажуть: «Ми воюємо лише з російським режимом, а народ там не такий», - це неправда. Усі соціологічні опитування населення рф, до яких ми маємо доступ, показують, що підтримка війни проти України серед росіян коливається десь між 73 і 82%. Тобто пересічний громадянин росії – він за цю війну, за руйнування, за вбивства тощо.

– Колись пізніше, згодом, росіяни говоритимуть «а ми не знали, а нам брехали». Подивіться історію, це завжди з ними відбувається. Наприклад, поразка росії в Лівонській війні, коли з'явилася опричнина. Ця історія з ними повторюється.

– Я маю справу з військовополоненими з першого дня. Я особисто з багатьма спілкувався – «ангели». Усі як один казали: «Ми нікого не вбивали... Нам казали, тут фашисти... Ми прийшли визволяти». Один-єдиний їхній командир сказав нам правду. Одна людина. Із тисяч.

– Новина про «бойових комарів ЗСУ» мене справді вразила.

– Ця війна для українців «вітчизняна» саме тому, що в нас усе суспільство захищає країну від загарбників. Доволі цікавий момент: у нас лінія фронту майже кілометр у кілометр відповідає по довжині лінії фронту в розпал Другої світової війни: від Фінляндії – до Ічкерії.

– Наші проблеми – це їхні проблеми; їхні проблеми – наші проблеми. Вони однакові. Навіть види зброї та боєприпасів за якими ми відчуваємо нестачу, та проблеми з озброєнням – вони абсолютно ідентичні тим, з якими стикаються в росії. Різниця лише в тому, що росія спочатку мала більше зброї: ми почали відчувати труднощі з перших місяців війни, а вони – ближче до осені. А ВПК свій вони занапастили так само, як і ми.

– Стабільно раз на три тижні виходить нова новина про те, що завтра буде атака з боку Білорусії. Це інформаційні атаки РФ.

- Боятися чогось безглуздо – все, що в них є, весь арсенал уже використаний. Тактичного ядерного удару не буде. Зараз.

– Середньостатистичний громадянин України має нарешті вже повірити у себе, у свій народ, свою армію. І зрозуміти, що ми, у підсумку, виграємо цю війну. І що це вирішене питання.

– Можлива ситуація, за якої не буде оголошено жодної капітуляції рф, але при цьому ми повернемо свої межі 1991 року.

– Після війни росія одностайно зміниться. Чи з'являться на її території нові державні утворення? З'являться. Росіяни це чудово розуміють. Я думаю, що конфедеративний устрій рф буде більш-менш прийнятним для всіх.

– У путіна недарма розвинулися всілякі параної. За останні пів року на офіційні заходи їздить точно не він. Чи живий справжній путін зараз чи вже мертвий – ні на що не впливає.

– Після перемоги наша боротьба не завершиться: ми отримаємо плюс три мільйони людей, які дев'ять років жили під російською пропагандою – це люди зі зміненою психікою. Нам доведеться дуже серйозно видозмінити економіку, переглянути бачення нових альянсів та спілок: у світі буде створено нову безпекову архітектуру.

Ілюстрація – скріншот відео