Основні групи російської опозиції: хто вони та з ким доцільно співпрацювати Україні?

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Що таке російська опозиція, хто її представляє і як українцям сприймати діяльність тих чи інших російських опозиціонерів – аналітика від Ярослава Чорногора та Анатолія Черниша у рамках Програми російських і білоруських студій.

Російська опозиція як явище викликає збентеження та скептицизм з боку українського суспільства, особливо з початком повномасштабної війни рф проти України. Більшість дій представників російських опозиційних сил, особливо стосовно України, мають значний суспільний резонанс. Але їх не однаково сприймають українці, навіть якщо російські опозиціонери переслідують цілі, що можуть сприяти боротьбі українського народу з агресором. Яскравим прикладом цього стала суперечлива медійна реакція на нещодавній Форум російської опозиції на підтримку України, що відбувся 21-23 травня у Львові. Під час заходу низка провідних російських опозиційних політичних діячів висловили підтримку дипломатичній діяльності Києва, зокрема Українській формулі миру та проведенню саміту у Швейцарії, а також намагалися закласти основу взаємодії між представниками опозиції, російськими військовими формуваннями у складі ЗСУ, такими як «РДК» і «Легіон «Свобода Росії»« та українським урядом.

Діяльність опозиціонерів рф не варто зводити до єдиного негативного спільного знаменника. Навпаки, варто виокремлювати різні опозиційні угруповання та те, яку позицію щодо майбутнього росії вони займають і наскільки корисними вони можуть бути для України, особливо у контексті післявоєнного устрою та укладання прийнятних для України мирних договорів. Сучасна російська опозиція є дуже неоднорідною, за статусом опозиціонерів ховаються як «приховані імперці», так і доволі прогресивні групи, які здатні відіграти важливу роль у протидії Кремлю та демократичній трансформації рф. У цьому матеріалі експерти «Української призми» Ярослав Чорногор та Анатолій Черниш здійснили першу спробу узагальнити і проаналізувати «хто є хто» серед російської опозиції, і можливо це допоможе зрозуміти як взаємодіяти Україні з поки розрізненою, але існуючою опозицією Путіну.

Команда Навального – дуже неоднозначно

Те, що «Фонд боротьби з корупцією» (ФБК), заснований Олексієм Навальним, є найбільш відомою російською опозиційною групою як в України, так і за кордоном, важко не погодитися. Разом із тим «команда Навального» одночасно є найбільш контроверсійною опозиційною силою, а її діяльність зіштовхується зі значним скептицизмом. І цьому скептицизму є вагомі аргументи, які ми також розглянемо.

Якщо говорити про сучасний стан речей, то команда Навального вирізняється чи не найбільшою медійною присутністю серед інших опозиційних сил і рівнем міжнародного визнання (і це, як не дивно, кидає тінь на активність більш прогресивних російських опозиційних груп). Трагічна доля Навального лише збільшила кількість уваги до ФБК і закріпила його позиції як одну з найбільш популярних опозиційних сил серед російського суспільства зокрема.

Наразі фактичним лідером команди Навального є його дружина, Юлія Навальна, яка після смерті Олексія заявила про плани «продовжити його справу« та вже бере активну участь у діяльності команди. Офіційно вона є головою Наглядової ради ФБК і в перспективі може стати його повноцінним лідером. Серед ключових діячів ФБК також варто виділити наступних: Іван Жданов (координує роботу команди з юридичної підтримки для активістів та опозиціонерів, яких переслідують), Кіра Ярмиш (колишня прес-секретарка Навального, що стала однією із провідних фігур команди після його смерті, активно займається медіа-кампаніями), Любов Соболь (юристка, продовжує працювати над антикорупційними розслідуваннями та підтримкою політичних в’язнів), Леонід Волков (стратег команди Навального, координує міжнародні проекти і працює над зміцненням зв’язків з іноземними урядами й організаціями).

До смерті Олексія Навального одним із найвідоміших проявів діяльності його команди в контексті російсько-української війни стало формулювання та публікація так званих «15 пунктів Навального». Ці пункти являють собою перелік «принципів громадянина Росії, який бажає блага своїй країні», і вони фактично стали неофіційним маніфестом діяльності команди Навального. Якщо коротко, в «15 пунктах» Навальний описав «причини» російсько-української війни, як вона має припинитися, подальший демонтаж путінського режиму та демократизацію росії. При цьому, в цих пунктах прослідковується загальна позиція команди Навального щодо агресії рф та її майбутнього, яка є суперечливою в багатьох сенсах.

По-перше, О. Навальний цілеспрямовано відкидав колективну відповідальність росіян за початок агресії проти України, зміщуючи акцент на «економічні проблеми Росії» та «особисто імперську політику Путіна». Він вважає росіян заручниками режиму та наголошує на тому, що імперська свідомість притаманна лише «агресивній меншості росіян». По-друге, О. Навальний не розглянув у пунктах можливість збройної боротьби проти путінського режиму та ні слова не написав про плани надати незалежність поневоленим росією народам, або перспективи розпаду рф як держави. По-третє, хоч О. Навальний підтвердив відновлення територіальної цілісності України, він не вважав за потрібне вказати будь-що пов’язане з виплатою репарацій українцям та сприянню післявоєнному відновленню України. Інакше кажучи, Навальний сформував егоїстичні принципи діяльності російської опозиції, фокусуючись лише на майбутньому росії (і не факт, що з повним перезавантаженням демократії), проігнорувавши питання притягнення рф та її громадян до відповідальності перед іншими за розв’язання агресивної війни.

Опозиційні групи зі середовища російської інтелігенції та бізнесу

Дуже неприємними і дошкульними для Кремля є російські інтелігенти та бізнесмени-опозиціонери, які об’єднуються в окремі політичні групи та мають відчутний вплив на прихильників демократизації рф, а також з владними колами країн Заходу. Мова йде, зокрема про таких постатей, як Михайло Ходорковський та Гаррі Каспаров, які здобули коло прихильників і мають значну медійну присутність. Розглянемо ці групи детальніше.

Група Ходорковського-Невзліна. Міхаіл Ходорковський є відомим російським бізнесменом та політичним діячом, який станом на 2003 рік вважався найбагатшою людиною в рф. Після конфлікту з російською владою він зазнав переслідувань і в 2003 році був заарештований нібито за ухилення від сплати податків. В 2013 році, після 10 років колонії його звільнили і він фактично одразу емігрував за кордон, де розпочав опозиційну діяльність. Разом із своїм колегою Леонідом Невзліним вони стали активними критиками Кремля. До групи Ходорковсього також належить Владімір Кара-Мурза, журналіст та активіст, відомий своїми антикорупційними розслідуваннями.

М. Ходорковський активно коментує події, що розгортаються навколо російської влади та війни рф з Україною і має велику аудиторію на своєму YouTube каналі Ходорковский LIVE. Група Ходорковського-Невзліна є фінансово самодостатньою, в більшій мірі завдяки значному капіталу М. Ходорковського.

Позиція цієї групи щодо України та російсько-української війни на початку не була визначена, але відомо, що від початку повномасштабного вторгнення рф Ходорковський намагався приховано підтримувати Київ. Наразі Ходорковський більш активно діє на підтримку України, але з певною обережністю, допускаючи неоднозначні висловлювання та коментарі. Так, нещодавно він заявив, що Україна нібито вже програла війну, аргументуючи це тим, що витрати рф та України на ведення бойових дій є неспівставними. Попри це на Форумі російської опозиції у Львові він заявив про підтримку Української формули миру та дипломатичної діяльності на цьому напрямку. Обережність М. Ходорковського можна пояснити зокрема тим, що він не хоче потрапити в «списки терористів» російського уряду.

Група Каспарова-Тютріна. До цієї групи входять відомий російський гросмейстер і опозиційний діяч Гаррі Каспаров та Іван Тютрін, політичний активіст та член ради Форуму Вільної Росії. Якраз в рамках Форуму Вільної Росії ці опозиціонери здійснюють свою активну політичну діяльність.

Погляди Каспарова та Тютріна є більш радикальними та спрямованими на підтримку України. Вони відкрито підтримують ідею збройного повалення путінського режиму і діяльність російських добровольчих формувань. Вони також взяли участь он-лайн у Форумах російської опозиції в Україні та висловили однозначну підтримку Українській формулі миру. Є свідчення, що І. Тютрін бував на позиціях російських добровольців, щоб продемонструвати їм свою солідарність і підтримку. За активне просування ідеї збройного протистояння путіну вони були включені в «список терористів».

«Зʼїзд народних депутатів Росії» - структура, що може виправдати очікування українців.

Оригінальним за способом діяльності та поглядами на майбутнє росії та російсько-українську війну є «Зʼїзд народних депутатів Росії», який намагається позиціонувати себе як «протопарламент» росії, сформований із колишніх представників російської влади на різних рівнях – від державної думи рф до місцевих рад. «Зʼїзд» створено у 2022 році за ініціативи російського політика, колишнього депутата державної думи Іллі Пономарьова. Структура якраз працює у форматі зʼїздів і засідань, на яких обговорюють питання трансформації російської держави, зусилля із протидії Кремлю, а також питання відносин росії з іншими країнами. Від початку заснування відбулося 5 сесій «Зʼїзду», на яких учасники погодили велику кількість документів, які слугуватимуть «підґрунтям» для демократичної перебудови росії. 6 сесія відбула 22-25 червня у Варшаві. Одним із найвідоміших є проєкт «Конституції Російської Республіки» із істотно урізаними повноваженнями президента, великою кількістю свобод для громадян і переосмисленням політичної системи РФ загалом.

Координує діяльність «Зʼїзду» виконавча рада, до якої входять зокрема такі впливові російські опозиційні діячі: Ілля Пономарьов (голова «Зʼїзду» народних депутатів Росії» колишній депутат державної думи рф, засновник медіахолдингу «Утро Февраля»), Андрій Ілларіонов (російський економіст і політик, наразі працює співробітником центру політики безпеки США), позивний «Цезар» (боєць та спікер Легіону «Свобода Росії»), Сидельников Андрій (опозиційний політики та лідер міжнародного суспільно-політичного руху «Говорите громче!»).

«Зʼїзд» об’єднує опозиціонерів із доволі різними поглядами, однак загалом ідеї та принципи, які переслідують члени цієї структури, значно відрізняються від позиції команди Навального. Щоправда, через низку причин у них наявні напружені відносини з іншими групами російських опозиціонерів, а також через спробу І. Пономарьова монополізації зв’язків з українською владою і російськими добровольцями.

Отже, по-перше, делегати зʼїзду цілковито розглядають і підтримують варіант збройного повалення диктатури путіна та всіляко підтримують російські збройні формування у складі ЗС України. По-друге, у структурі опрацьовують реальні пропозиції та ідеї щодо демократичної трансформації росії. Їх втілюють у програмних документах і законодавчих актах. По-третє, варіант дезінтеграції рф не відкидають, і питання надання незалежності поневоленим народам росії обговорюють усе активніше. І, найважливіше, позиція «Зʼїзду» щодо України є прогресивною, підтримуються зусилля з притягнення до відповідальності рф за війну та відшкодування збитків. Також відносини із сусідами росії на «Зʼїзді» переосмислюють загалом, що було відображено у Постанові про взаємовідносини з Європейськими сусідами Росії.

Феномен російських добровольців у складі ЗС України та їх вплив на російську опозицію

Без сумнівів, російські добровольці – чи не єдині, хто привносить практичний вклад у боротьбу України проти путінського режиму. Їх поява є закономірним, хоча і не очікуваним розвитком подій у війні з рф. І закономірним фактом є те, що вони розпочали відігравати певний вплив на свідомість росіян, а отже й на діяльність інших груп російської опозиції. Окремі опозиціонери намагаються монополізувати їх політичну легітимність/суб’єктність, інші співпрацювати. Однак, уже зараз можна сказати, що вони можуть відігравати власну роль у діяльності російської опозиції. Організовані російськими добровольцями Форуми російської опозиції в Україні (Київ, Львів) стали певним об’єднавчим елементом для різних груп. У них узяли участь представники Ходорковського-Нєвзліна, Каспарова-Тютріна, «З’їзду народних депутатів», а також окремих опозиціонерів. При цьому, добровольцям (у першу чергу, з числа послідовників Легіон «Свобода Росії», оскільки саме їх Фонд виступив організатором Форумів) вдалося об’єднати російських опозиціонерів під вкрай вигідними для України позиціями – це підтримка справедливого миру на умовах Української формули миру Президента В. Зеленського, чого до цього не вдавалося зробити жодній платформі. Крім цього, на Форумі активно обговорювали створення координаційної структури російського опору на базі Форуму, яка сприятиме взаємодії опозиціонерів із збройним рухом опору, розширить фінансову, політичну й інформаційну підтримку діяльності російських добровольців. Учасники Форуму також звернули увагу на важливість залучення поневолених росією народів до збройної боротьби як невід’ємну частину руху опору.

Уже зараз можна сказати, що незважаючи на різноманітність самих добровольців (ЛСР, РДК, Сибірський батальйон), - їх громадська, політична активність заслуговує на увагу з боку української влади. Фактично можна спостерігати певні об’єднавчі процеси навколо добровольців та їх конструктивну позицію щодо майбутнього співіснування росії та України.

Підсумкову резолюцію, прийняту за результатами проведення Форумів, можна розглядати як своєрідну точку входу для російської опозиції у співпрацю з українським суспільством та владою. Її публічна підтримка, чи підпис під нею фактично відображатиме готовність росіян іти на справедливі умови миру, запропоновані Україною, а не злочинним режимом путіна.

Невеликі, але із відчутним впливом

Чи не найбільш відомим серед широкого загалу є опозиційний діяч, блогер та адвокат Марк Фейгін (на фото з відкритих джерел). Позиція Фейгіна та його соратників також є доволі радикальною і спрямованою на засудження агресії рф та підтримку збройного спротиву російській влади. Завдяки своїй медійній популярності М. Фейгіна заочно заарештував Басманний суд Москви за «розповсюдження фейків про російську армію».

Також представник «культурного» крила російської опозиції М. Гельман відкрито підтримує Україну, що навіть зважаючи на його неоднозначне минуле, може бути корисним для протидії путінському режиму.

Привертає увагу також діяльність активістів «Комітет-2024», який займається інформаційним забезпеченням кампанії з висвітлення нелегітимності російського режиму.

Окремі політичні активісти й опозиційні групи російської інтелігенції та бізнесу є вагомим важелем впливу як на російське суспільство, так і на іноземців через значну медійну присутність.

Однак їх слабкими місцями є певні розбіжності у політичних поглядах та в окремих випадках переслідування власних цілей. Якби такі групи об’єдналися разом з іншими прогресивними опозиціонерами, вплив їх як опонентів Кремля міг би істотно зрости. А те, що вони можуть об’єднатися навколо російських добровольців, які воюють на боці України, є позитивним для нас фактором.

Таким чином, російські опозиційні рухи хоч і є неоднорідними, але їх всіх точно не треба сприймати як виключно антагоністичні цілям, які переслідує Україна у боротьбі проти російського агресора. Так, діяльність окремих об’єднань, як «Фонд боротьби з корупцією» О. Навального є контрпродуктивною як для Києва, так і для інших опозиційних груп загалом. Очікувати істотних трансформацій в команді Навального не варто, а тим паче її об’єднання із іншими опозиційними рухами. Хоча і серед табору «навальністів» варто шукати тих, хто може принести користь Україні. А опозиційні структури, такі як «Зʼїзд народних депутатів Росії» та інші антипутінські об’єднання можуть взагалі стати цінними партнерами для України і посприяти протистоянню путінській Росії. Те, що такі об’єднання демонструють значну підтримку діям України і готові долучитися до проведення реальної демократизації та деімперіалізації в Росії навіть збройним шляхом свідчить про серйозність їх намірів. Тому українській владі варто не ігнорувати можливість співпраці з ними, а українському суспільству беззмістовно критикувати їх. Також не менш важливим є привернення уваги до опозиційних груп російської інтелігенції та бізнесу, які мають суттєвий вплив на свої цільові аудиторії, а у випадку об’єднання можуть значно посприяти тиску на кремлівську владу і відіграти свою роль у боротьбі з російською агресією.

Було би не правильно не працювати з різними групами російської опозиції, що ймовірно і робиться прихованими або напівпублічними каналами. Не варто оцінювати негативно спроби окремих політиків чи чиновників брати участь у таких заходах, а діяльність українських спецслужб, яким вдається залучати росіян до збройної боротьби проти путіна взагалі заслуговує на схвальну оцінку. Міністерство оборони України в особі генерала К. Буданова дали згоду на створення російських добровольчих підрозділів в лавах ЗСУ, що варто розглядати позитивно і стратегічно вірно для протидії режиму путіна в рф. Дивно виглядає, коли рейди цих підрозділів на територію рф викликають схвалення в українському суспільстві, а інформаційні атаки проти кремлівського режиму щодо політичного об’єднання різних груп російської опозиції на проукраїнських позиціях – хейт і збурення.

Не слід виключати, що саме представники цих груп зрештою прийдуть до влади у постпутінській росії. І Україна не може собі дозволити перебувати осторонь, українські державні органи і спеціальні служби повинні працювати з представниками цих груп, адже це може пришвидшити нашу Перемогу. В іншому випадку нам буде складно працювати на користь України на постросійському просторі, а питання репарацій узагалі може «підвиснути». Саме тому українському суспільству та різним політичним силам варто з розумінням поставитися до тих процесів, що відбуваються, а головним мірилом використовувати виключно український державний інтерес на шляху до Перемоги над агресором.

На головному фото DW – учасники й учасниці Форуму російської опозиції на підтримку України, що відбувся у Львові у 20-их числах травня 2024 року