Очікуємо на поділ Арктики двома хижаками?

Ще не до кінця вирішено питання Венесуели (арешт Мадуро – лише частина проблеми встановлення контролю), а Трамп позначає наступний вектор експансії – Гренландія. Про це пише президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар на своїй сторінці у Facebook. 

Не вперше Донні згадує цей найбільший острів льодовиків, скель і критичної мінеральної сировини на ньому. І ось знову: «Нам справді потрібна Гренландія. [Вона] оточена російськими та китайськими кораблями. Вона потрібна нам для оборони», – сказав президент США.

Відразу слід зауважити, що Гренландія давно в системі оборони США – з 1951 року на основі оборонної угоди з Данією. Спочатку це була база стратегічної авіації «Thule Air Base», а наприкінці 60-х років її трансформували у складову системи раннього попередження про ракетний напад. На базі «Pituffik Space Base» Космічних сил США (так вона називається з 2023 року) розміщена РЛС раннього попередження, яка відстежує пуски міжконтинентальних балістичних ракет з арктичного напрямку, тобто з росії, і є елементом системи протиракетної оборони США та НАТО. Є частиною арктичного «поясу сенсорів», разом з Аляскою та Північною Канадою. Ця база виконує функцію контролю найкоротшого ракетно-авіаційного маршруту між росією та США.

Показово, що в передвиборчому програмному 920-сторінковому трактаті «Проєкт-2025. Мандат на лідерство», Гренландія згадується один раз і в цілком позитивному контексті: «…враховуючи географічну близькість Гренландії та її зростаючий потенціал як комерційного та туристичного місця, наступна адміністрація повинна проводити політику, що зміцнює економічні зв'язки між США та Гренландією». Хоча при цьому не згадується Данія чиєю суверенною територією є Гренландія, однак мова не йдеться про якісь замасковані наміри анексії.

В Стратегії національної безпеки США, затвердженій у грудні минулого року, немає прямих згадок про Гренландію чи навіть в більш широкому контексті – про Арктику. Мова йде про Західну півкулю, яка включає в себе як Латинську Америку, Карибський басейн, так і Тихоокеанську зону та Канаду і Гренландію. Західна півкуля тепер є головним пріоритетом Сполучених Штатів. Це суттєва зміна порівняно з минулими стратегіями національної безпеки США. У аналогічному документі 2017 року (часів першого президентства Трампа) Західна півкуля була на п'ятому місці як пріоритетна сфера, а в стратегії редакції 2022 року вона була третьою.

Експансіоністські наміри США в Арктиці позначились чітко вже в грудні минулого року після оприлюднення Стратегії національної безпеки. Це вже не просто слова, але й дії. 22 грудня 2025 року Трамп оголосив у своїй соціальній мережі про призначення губернатора штату Луїзіана Джеффа Лендрі спеціальним посланцем США у Гренландії.

Щоб не робив Трамп, він як правило, це мотивує необхідністю протидії китайському експансіонізму. Хоча у випадку Гренландії це притягнуто за вуха. Так, Пекін мав амбітні плани щодо Гренландії – і щодо інфраструктури, і стосовно вивченню та розробки мінерально-сировинних ресурсів. Відомо, що Китай позиціонує себе як «колоарктичну країну» (near-Arctic) і розвиває стратегії, пов’язані з Полярним Шовковим Шляхом, що потенційно може сприяти ролі Гренландії як логістичного хабу на стику Арктики та Північної Атлантики. Однак китайська експансія на острів була зупинена урядом Данії ще в минулі роки, і при цьому данці брали до уваги негативну позицію США щодо можливих китайських стратегічних інвестицій на острові. Тому «китайська загроза» є явно перебільшеною.

Про що це говорить? Про поділ світу на сфери впливу. Це вже не про наміри. Це вже про дії. Знову ж таки, китайський чинник тут відіграв роль спускового механізму. Звісно, контролюючи Гренландію, США контролюватимуть Північну Атлантику й «нависатимуть» над Канадою, яка вже позначена Трампом 51-м штатом Америки.

Однак, контроль над Гренландією не забезпечує автоматично контролю над західним сектором Арктики. Тут контрольна позиція за норвезьким архіпелагом Свальбард, у нас більш відомим як Шпіцберген. Я не раз звертався до теми цього арктичного архіпелагу, тому не буду повторюватися, лише зазначу, що хто контролює Шпіцберген, той контролює вхід-вихід на стику західного сектору Арктики з Північною Атлантикою. Як це робиться практично, Крігсмаріне Третього Рейху показали під час ІІ Світової.

І тут постає дилема для Трампа – або потрібно далі забирати у норвежців Свальбард (там знаходиться важлива станція космічного звʼязку SvalSat), або за замовчуванням погодитись з його анексією росією, залишити щось для задоволення апетитів свого кумира владіміра, знову ж таки, щоб стимулювати його «відірватись» від Китаю. росія давно «нерівно дихає» до архіпелагу, звинувачуючи Норвегію в порушенні його демілітаризованого статусу, закріпленого Шпіцбергенським трактатом 1920 року, та пропагандистськи твердячи про те, що взагалі-то це російський архіпелаг Грумант, відкритий поморами ще до Вітуса Берінга.

Повертаючись до Гренландії. Реакція Данії зводиться до трьох основних тез:

1. Гренландія – не предмет торгу.

2. Союзництво з США не означає відмови від суверенітету.

3. Будь-яка взаємодія США з островом можлива лише за участі Данії та уряду Гренландії, яка є автономією у складі Данського Королівства.

Це оборонна дипломатія, спрямована на фіксацію правового статусу й запобігання створенню прецедентів, які могли б бути використані іншими державами в Арктиці. Зрозуміло, що під іншими державами мається на увазі росія.

москва у цій ситуації не захищає Данію, не підтримує США, оскільки у стратегічному сенсі розглядає цю історію як потенційну можливість нормалізувати ідею перегляду статусів тих чи інших територій у високих широтах.

Ні в НАТО, ні в ЄС не підтримують зазіхання США на Гренландію, але скринька Пандори в Арктиці відкрита. До чого це може привести? Якщо цей анексіоністський сценарій Трампа не буде зупинено, то далі можна очікувати поділу Арктики двома хижаками на двох, як зображено вище.

Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», сторінка у FB