Квітнева війна 2016 року та досвід Азербайджану: уроки відновлення територіальної цілісності

Олександр Левченко

Посол України в Хорватії та Боснії і Герцоговині (2010-2017 рр.)

Нагірно-Карабахський конфлікт  був боротьбою Азербайджану за повернення контролю над цим регіоном, котрий був міжнародно визнаною частиною Азербайджану, але якийсь час цю територію контролювали етнічні вірмени. Конфлікт, що загострився з 1988 року, призвів до кількох воєн (1992-1994, 2020) і завершився у вересні 2023 року встановленням повного контролю Азербайджану над регіоном. 

Цими днями минає рівно десять років подіям, які увійшли в новітню історію Азербайджану. Йдеться про квітневі бої 2016 року, що отримали назву чотириденної війни. У ході коротких, але дуже важливих з військової, стратегічної та політичної точок зору бойових дій азербайджанська армія після більш ніж двадцятирічної стагнації лінії фронту вперше змогла відвоювати невеликі частини своєї території.

Уночі на 2 квітня 2016 року Збройні сили Азербайджану розпочали наступальну операцію у відповідь на провокації протилежних військових формувань. Під час важких боїв азербайджанська сторона заявила про знищення 30 вірменських танків, 25 артилерійських установок та іншої бронетехніки. Понад 800 військовослужбовців протилежної сторони були вбиті та поранені. Найсуттєвішим військовим успіхом стало встановлення контролю над стратегічною висотою Лелетепе. Через 4 дні, після втручання та посередництва Росії, було досягнуто домовленості про припинення вогню.

У підсумку Азербайджан звільнив кілька десятків квадратних кілометрів території. Важливо те, що під контроль азербайджанської сторони перейшов ряд стратегічних висот і позицій, що мало величезне значення для реалізації майбутнього наступу восени 2020 року.

Президент Вірменії Серж Сарґсян був змушений визнати втрату частини територій, які, за його словами, «не мали стратегічного значення». Подальші звільнення у лавах вищого військового командування свідчили про справжній шок, який пережила вірменська сторона після результатів бойових зіткнень. Таким чином, чотириденна війна стала поворотним моментом в історії тривалого вірмено-азербайджанського конфлікту. Було наочно продемонстровано, що можливість звільнення окупованих земель військовим шляхом реально існує.

Нагадаємо, що ще з 2003 року в документах Ради Безпеки ООН, Руху неприєднання, Європейського Союзу, Ради Європи, Організації ісламського співробітництва, Організації тюркських держав та інших міжнародних організацій була створена відповідна правова база для врегулювання карабахського конфлікту. Насамперед мали бути виконані чотири резолюції Ради Безпеки ООН, ухвалені 1993 року (822, 853, 874, 884), які залишалися невиконаними протягом кількох десятиліть.

Слід зазначити, що з 2003 року військові витрати Азербайджану збільшилися більш ніж у 15 разів. За цей період були проведені масштабні реформи у Збройних силах країни. Азербайджанська армія була оснащена найсучаснішою зброєю та технікою.

У продовження подій квітня 2016 року, в травні 2018 року понад 11 тисяч гектарів території Нахічеванської Автономної Республіки, включно із селом Гюннут Шарурського району, були звільнені, зайнято вигідні висоти вздовж державного кордону, а дорога Єреван - Ґоріс - Лачин була взята під контроль.

А вже 27 вересня 2020 року азербайджанська армія розпочала у Карабаху масштабні й успішні контрнаступальні операції для звільнення азербайджанських земель від окупації. Підсумком 44-денної вітчизняної війни стало звільнення великої території та значної кількості населених пунктів, які перебували під тимчасовою окупацією.

Звільнення Агдама 20 листопада і Кяльбаджара 25 листопада забезпечило виконання відповідного пункту тристоронньої Заяви, підписаної 10 листопада 2020 року, а також визначило військово-політичне врегулювання конфлікту. Крім того, резолюції Ради Безпеки ООН № 822 і 853, ухвалені у 1993 році та невиконані протягом 27 років, які передбачали виведення окупаційних сил із Кяльбаджарського та Агдамського районів Азербайджанської Республіки, були реалізовані. Відповідно до пункту тристоронньої Заяви виведення з 1 грудня 2020 року збройних сил Вірменії з Лачинського району оцінюється як результат військово-дипломатичних успіхів Азербайджану.

Через три роки в результаті локальних антитерористичних заходів 19–20 вересня 2023 року, Азербайджан повністю відновив як територіальну цілісність, так і суверенітет, створивши міцну основу для встановлення миру в регіоні Південного Кавказу. 15 жовтня 2023 року президент Ільхам Алієв підняв державний прапор Азербайджанської Республіки в Агдері, Ходжали, Аскерані, Ходжавенді та Ханкенді.

Таким чином, квітневі бої 2016 року стали генеральною репетицією 44-денної війни. У самій Вірменії квітнева поразка спричинила серйозну кризу довіри до керівництва країни та армії, що стало одним із чинників політичних змін 2018 року, коли до влади фактично прийшов Нікол Пашинян.

8 серпня 2025 року у Вашингтоні лідери Вірменії, США та Азербайджану підписали спільну декларацію щодо мирного врегулювання конфлікту. Згідно з планом Білого дому, Вірменія в рамках «Маршруту Трампа» (TRIPP) надасть США ексклюзивні довгострокові права строком до 99 років на розвиток маршруту, який діятиме за вірменським законодавством. Таким чином, Баку розраховує встановити сухопутний зв’язок з Нахічеванем. Цей проєкт спрямований на з’єднання Азербайджану з його ексклавом і послаблення політичного впливу росії на Кавказі. Американська сторона планує передати землю в суборенду консорціуму, відповідальному за інфраструктуру та управління. Глави МЗС Вірменії та Азербайджану також підписали спільне звернення про закриття Мінської групи ОБСЄ та пов’язаних із нею структур.

Нині Азербайджан уже почав експорт своїх енергоносіїв до Вірменії, а в Єревані завершують формування списку промислових і сільськогосподарських товарів для експорту в Азербайджан. Мирне та взаємовигідне співробітництво двох держав Південного Кавказу має позитивні перспективи розвитку.

Фото з відкритих джерел