Коли антикорупційні органи зливають неверифіковані діалоги - це небезпечно для країни

Директор Центру близькосхідних досліджень Олександр Семиволос Олександр звернув увагу на низку системних проблем у сучасній антикорупційній політиці та медійному висвітленні гучних скандалів в Україні. На його думку, публічні «зливи» та неперевірені матеріали можуть перетворювати боротьбу з корупцією на медійний перформанс, який не змінює інституційно систему, але водночас підриває довіру до держави.

Олександр Семиволос:

"Друзі, кілька думок про нову хвилю скандалу навколо Ткача і озвучених ним діалогів.

Тут я бачу низку проблем, які варто озвучити. Перша - існує принципова різниця між боротьбою з корупцією і боротьбою з корупціонерами. У першому випадку це системна робота: процедури, прозорість, інституції. У другому це полювання на персоналії, яке дає медійний ефект, але не змінює систему.

Та сама Дарія Каленюк з ЦПК у вересні 2023 року публічно називала Умєрова людиною з «цілісним стратегічним баченням» і «менеджером з практичним досвідом». Минуло кілька місяців - і те саме міністерство стало «міністерством саботажу». Можливо, Умєров справді розчарував. Але тоді питання не до нього - питання до стандарту, за яким ЦПК спочатку підтримує призначення, а потім вимагає відставки. Якщо стандарт верифікації не діяв при підтримці - чому він має діяти при звинуваченні?

Неверифіковані діалоги, публічний розголос, миттєвий суспільний вирок це не боротьба з корупцією, це перформанс.

Така поведінкова роль не випадкова. Це вигідна модель для певних гравців: вона дає видимість боротьби без реальних інституційних змін, які б загрожували тим, хто фінансує або замовляє такі розслідування. Класична історія «Тримай крадія!».

Друга проблема - руйнування довіри як побічний (або прямий?) ефект. Кожен такий скандал підриває не лише конкретну людину - він підриває довіру до інституції загалом. А в умовах війни це особливо небезпечно.

Є добре відомий механізм: коли люди перестають довіряти державним інституціям, вони не переходять до «кращих інституцій» - вони переходять в нікуди. Це породжує апатію, цинізм і відмову від участі в суспільних процесах. Саме це є найбільшою корупційною загрозою - не конкретний чиновник, а розпад соціального контракту.

Третя проблема - неверифіковані матеріали як зброя. Тут треба чітко усвідомлювати, коли журналіст публічно озвучує неверифіковані діалоги - це не журналістика в класичному розумінні. Це або некомпетентність, або інструментальне використання медіа в чиїхось інтересах.

Пропоную поставити просте питання: хто виграє від цього скандалу саме зараз? І це не конспірологія, а базова журналістська і аналітична методологія. Скандал, що з'явився в конкретний момент із конкретними персоналіями, завжди має контекст за межами самого змісту.

Отже, що має у підсумку?

Як на мене висновки невтішні. «Антикорупційна» активність в Україні продовжує підмінювати системну роботу публічним театром. Це не означає, що корупції немає, але означає, що спосіб боротьби з корупцією може бути настільки ж деструктивним, як і вона сама.

Неверифіковані матеріали в публічному просторі - це завжди сигнал тривоги, незалежно від того, хто їхній герой. Стандарт верифікації не може бути вибірковим: або він діє для всіх, або він не діє взагалі.

Соціальна довіра - найбільш недооцінений ресурс держави під час війни. Її руйнування через безвідповідальні публічні звинувачення завдає стратегічної шкоди, яку важко виміряти в короткостроковій перспективі, але яка є абсолютно реальною.

І врешті решт, не втомлююся повторювати. Працюючі інституції важливіші за справедливе покарання конкретної людини. Це контрінтуїтивна думка для суспільства, яке пережило безкарність. Але саме тут полягає головна пастка: бажання негайної справедливості може знищити умови, за яких справедливість взагалі можлива.

Мінімум, якого варто вимагати від будь-кого, хто бореться з корупцією - той самий стандарт доказовості, якого вони вимагають від інших".

Нагадаємо, що сьогодні, 29 квітня, Українська правда оприлюднила зміст першої частини записів розмов у межах справи "Мідас". На аудіо зафіксовано спілкування бізнесмена Тимура Міндіча із колишнім першим помічником президента Сергієм Шефіром, ексміністром оборони Рустемом Умєровим та жінкою на ім’я Наталія.

Зокрема, у розмовах обговорювали можливі кадрові зміни у владі. Йшлося про потенційне призначення Умєрова послом України у США, а тодішнього прем’єр-міністра Денис Шмигаль — на посаду міністра оборони.

Також співрозмовники торкалися теми виробництва озброєння. Згадувалася компанія Fire Point та її розробки — далекобійні системи FP-1, FP-5 і FP-7. Під час однієї з бесід Міндіч висловлював невдоволення недостатнім фінансуванням компанії.

Як відомо, справу «Мідас» розслідує Національне антикорупційне бюро України, яке у листопаді минулого року викрило діяльність ймовірного злочинного угруповання за участю чиновників і бізнесменів. За даними слідства, вони могли впливати на кадрові рішення, державні закупівлі та фінансові потоки, зокрема в Енергоатом.

Правоохоронці встановили, що учасники схеми отримували хабарі від контрагентів, а згодом відмивали ці кошти через спеціально створений офіс.

Одним із ключових фігурантів є Міндіч, якому вдалося залишити Україну напередодні обшуків. Наразі він перебуває у розшуку. За інформацією журналістів, його виявили в Ізраїлі, де він заперечив свою причетність до злочинів, назвавши справу «медійним кейсом».

Фото - фотоколаж від ЦПК