Геноцид Лівобережжя

Щодо кваліфікації підриву агресором Каховської ГЕС, через добу після цього вчинку можна констатувати таке. Безперечно вірним є визначення цих діянь як воєнного злочину – атаки на споруду, що містить небезпечні сили, порушення статті 56 Першого протоколу до Женевських конвенцій, тобто за ст. 438 КК України, а також у рамках українського законодавства як злочин екоциду.

Водночас уже очевидно, що агресор мав перед собою дві практичні злочинні мети. Перша – це примус до депортації населення прилеглих до Дніпра сіл і міст лівобережної Херсонщини, знищення їх домівок та власне вбивство потім тих, хто не зможе втекти від підтоплення.

Друга – це спустелювання широкої частини лівобережної Херсонщини, яка, на відміну від Криму, здебільшого не має сталих джерел питної та господарської води, крім Каховського та Північнокримського каналів, а отже тепер стає надовго малопридатною для життя місцевістю.

Нагадаю, що ці райони є споконвічним та традиційним місцем мешкання етнічних українців, що для окупантів очевидно ставало «кісткою у горлі» незалежно від їх злочинних військових планів.

Тому діяння агресора чітко охоплюються пунктом «с» статті 2 Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, а саме навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове її фізичне знищення.

Тобто агресор вчинив окремий акт геноциду Українського народу, і тут реагування необхідно не лише в рамках заяв до Міжнародного кримінального суду щодо конкретних організаторів і виконавців, що також надважливо, але й у рамках можливої міждержавної справи проти рф у Міжнародному суді ООН.

Нагадаю, що і злочин геноциду, й порушення агресором цієї конвенції не мають термінів давності, ініціювати це питання може і влада України, й будь-якої іншої цивілізованої держави світу.

Борис Бабін, сторінка у FB