Буданов: Добропілля залишається під контролем України, заяви про його захоплення — неправда

Добропілля перебуває під контролем України, попри заяви російської сторони про його захоплення.

Про це заявив Кирило Буданов, наголосивши, що командувач угруповання військ «Центр» генерал-полковник Андрій Іванаєв дезінформує президента РФ та ставить перед підлеглими нереальні завдання.

За словами Буданова, Іванаєв, який уже прозвітував про нібито захоплення українського міста, тепер вимагає від своїх військових за будь-яку ціну продемонструвати результат, якого насправді немає.

Буданов підкреслив, що в умовах важких переговорів задля досягнення стійкого миру всі сторони мають діяти виважено, об’єктивно оцінювати ситуацію та поширювати правдиву інформацію.

«Сили оборони України тримають позиції заради захисту інтересів держави та нашої землі. Жодні неправдиві заяви не змінять реальність», — наголосив він.

Нагадаємо нещодавно Ukrainian Witness у репортажі про Добропілля писав: "Росіяни нищать Добропілля, щоб захопити Слов’янськ та Краматорськ. Бійці бригади «Рубіж» розповіли про оборону міста, полонених мобілізованих із ТОТ та місцевих, які відмовляються виїжджати

Добропілля, вочевидь, стане головним пунктом боротьби за Слов’янсько-Краматорську агломерацію. 22 вересня міноборони рф заявило, що захопило місто, оточило його і рухається далі. 1-й корпус НГУ «Азов» спростував це.

Якщо ворогу вдасться захопити Добропілля, він зможе просунутися на північ і звідти формувати ліву «клешню» навколо цих міст. Праву окупанти створювали у районі Лиману, але цей план українські захисники із Третього армійського корпусу методично руйнують у ході операції «Вівальді», що ще триває. Захоплення Добропілля відкриває для ворога можливість рухатися у бік Олександрівки та кордону Харківщини.

Добропілля разом з бійцями інших підрозділів та структур обороняє 4-та бригада оперативного призначення НГУ «Рубіж». Як змінювалася ситуація у місті і що там зараз, редакції Ukrainian Witness розказали двоє її бійців: бойовий медик 1-го батальйону з позивним Нацик та начальник розвідки 2-го батальйону з позивним Одеса.

• Майже півтора роки у Добропіллі •

Окремі підрозділи «Рубежа» стали на Добропільський напрямок у травні 2025 року, а вся бригада — у липні. Взимку ситуація почала загострюватися. Місто швидко мінялося на їхніх очах — ще влітку минулого року Добропілля було для бригади тилом, де військові жили і відпочивали. Взимку тут усе виглядало досить мирно, якщо так взагалі можна сказати про прифронтову зону. Одеса розповідає, що доти місто «війни не нюхало»: тут було дуже багато цивільних, працювали магазини. Ворог рухався досить швидко, чіткої лінії розмежування не існувало, райони зіткнення були далеко від Добропілля, місто не зазнавало сильних атак і почувалося доволі безпечно.

Взимку у Добропілля можна було заїхати автівками. «Я міг спокійно сісти на квадроцикл і поїхати до Красноподілля, в сторону Білицького, — розповідає Нацик. — Тепер я на нього не те що не сяду, я й підходити до нього не хочу. Той квадроцикл там просто стоїть, на ньому вже не виїдеш».

Одеса пригадує, що саме того дня, коли він з побратимами вперше приїхав до міста, росіяни завдали по ньому перший авіаційний удар. Розвідники «розминулися» з авіабомбами у центрі буквально на кілька хвилин.

Мости навколо Добропіллля перебиті, дороги поруйновані, а те, що від них залишилося, контролює ворог. Заїзд у місто дуже небезпечний. Навіть заходити пішки, каже Нацик, — рулетка. «Я пробув 20 днів на позиції, а коли виходив, тактика бою зовсім змінилася, — розповідає боєць. — Вийти, пройти кудись складніше. Все пристріляне, дрони літають, все контролюється. Ти маєш там бути як Джеймс Бонд».

Щоб стримувати противника, коли він намагається просуватися, українській стороні потрібно збільшувати власні сили, кількість засобів розвідки та ураження. А щоб зупинити його просування повністю, необхідна ешелонована розвідка — для цього недостатньо спостерігати тільки за переднім краєм.

Одеса каже, що дрони розвідки мають літати у глибокому тилу. Уже минулого року українські військові на Добропільському напрямку стикалися з такими випадками. Район нібито тиловий, у ньому бійці відпочивають. А потім з’ясовується, що у сусідньому будинку перебувають росіяни. Так ставалося, бо на той момент вважалося, що противник не може просочитися за передній край української оборони.

«Цього року ми розуміємо, що розвідку треба проводити від самих тилових районів, — говорить Одеса. — Починати ледь не з місць, де військові відпочивають та готуються до інших задач. Вже звідти треба починати спостерігати, щоб виявляти невідомих людей, які ходять по району. Бо росіяни можуть бути там ще з минулого року. Це легко для противника, якщо він може забезпечувати своїх у нас в тилу».

Доцільність битв за великі міста стає предметом активних обговорень і суперечок в українському суспільстві. Так було, зокрема, з Бахмутом, Покровськом, Мирноградом. Імовірно, цього варто очікувати і щодо Добропілля, коли бої підійдуть впритул до міста чи відбуватимуться вже всередині. Одеса каже, що здавати його не можна, адже це створить для української армії величезні проблеми, які буде вкрай складно розв’язати.

Добропілля — велике місто із щільною забудовою. У ній противник може ховати багато своїх військових, потроху доправляти засоби допомоги, техніку та артилерію. Одеса пояснює математику війни у місті. «Припустимо, у Добропіллі є 400 багатоповерхівок. У кожній ворог може накопичити 50–60 військовослужбовців, — каже він. — Щоб знищити один будинок, нам треба витратити неймовірну кількість FPV, і це все одно не гарантує руйнування укриття під будинком. Або ж нам треба використовувати авіацію, якої для кожної будівлі, на жаль, не вистачить. Тобто з будь-якої точки міста може вийти противник. Значить, нам потрібно вже не 4–5 «Мавіків», щоб спостерігати за районом, а 20. Ну і так далі. Вибити ворога з міста буде дуже складно...».

Фото - Ukrainian Witness