Нелегітимність російських виборів: як кремль контролює голосування

Олександр Левченко

Посол України в Хорватії та Боснії і Герцоговині (2010-2017 рр.)

18–20 вересня 2026 року в Російській Федерації відбудеться «єдиний день голосування», у межах якого проходитимуть вибори за кількома виборчими кампаніями. Зокрема, росіяни обиратимуть депутатів Державної думи РФ IX скликання — нижньої палати федерального парламенту, депутатів регіональних законодавчих зборів у 39 суб’єктах Федерації, органів місцевого самоврядування в десятках регіонів, а також губернаторів у восьми суб’єктах РФ.

Виборчий процес 2026 року, як і низка попередніх кампаній, відбувається в умовах суттєвого обмеження політичної конкуренції. Серед ключових проблем — усунення або обмеження участі незалежних та опозиційних кандидатів, використання адміністративного ресурсу, нерівний доступ політичних сил до медіа, обмеження незалежного спостереження та контролю за підрахунком голосів. Окремим фактором залишається використання державних і партійних механізмів для мобілізації виборців, зокрема серед залежних від держави категорій населення та громадян Росії, які перебувають за кордоном. Додатковий правовий аспект пов’язаний із проведенням Росією виборчих процедур на тимчасово окупованих територіях України — у Криму та Севастополі, а також на окупованих частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Генеральна Асамблея ООН у резолюціях A/RES/68/262 від 27 березня 2014 року, A/RES/ES-11/4 від 12 жовтня 2022 року, A/RES/ES-11/6 від 23 лютого 2023 року, A/RES/79/184 від 17 грудня 2024 року та A/RES/80/223 від 18 грудня 2025 року послідовно підтверджувала територіальну цілісність України та невизнання спроби незаконної зміни статусу її територій. У цьому контексті проведення Росією виборчих процедур на окупованих українських територіях не створює законних підстав для зміни їхнього міжнародно-правового статусу.

Обмеження політичної конкуренції

Однією з визначальних характеристик нинішньої виборчої кампанії є звуження спектра реальних політичних альтернатив. Значна частина незалежних опозиційних діячів перебуває під кримінальним переслідуванням, у в’язниці або за межами Росії, тоді як можливості для появи нових політичних проєктів суттєво обмежені вже на етапі їхньої реєстрації. Партії, допущені до федеральної виборчої кампанії, діють у межах політичної системи, сформованої за часів правління Володимира Путіна. Їхня фактична роль і рівень незалежності від виконавчої влади залишаються предметом критики з боку російських опозиційних сил та незалежних спостерігачів.

Показовим прикладом стало усунення партії «Яблоко» від участі у виборах до Державної думи. 10 червня 2026 року Верховний суд РФ задовольнив позов прокремлівської партії «Родина» та скасував реєстрацію федерального списку «Яблока». 17 серпня апеляційна інстанція залишила це рішення без змін, після чого воно набуло чинності. Ситуація з кандидатами «Яблока», які балотувалися в одномандатних округах, виявилася складнішою. Частина з них продовжила кампанію, намагаючись зосередитися на власних кандидатурах та місцевих проблемах. Водночас регіональні виборчі комісії та суди почали ухвалювати рішення, які створили додаткові перешкоди для участі окремих кандидатів від партії. Формальними підставами для судових рішень щодо «Яблока» називалися, зокрема, питання фінансування та використання партійних акаунтів у соціальних мережах. Представники партії та її прихильники пов’язували усунення з її критичним ставленням до війни проти України. Таким чином, справа «Яблока» стала одним із ключових прикладів того, наскільки вузькими залишаються межі допустимої політичної конкуренції в сучасній Росії.

Адміністративний ресурс і залежний електорат

Іншим системним фактором є використання адміністративного ресурсу. Особливо вразливими до такого тиску є працівники бюджетної сфери — вчителі, медики, державні службовці та працівники комунальних підприємств. За повідомленнями незалежних російських джерел, у низці регіонів працівників державних та пов’язаних із державою установ спонукають брати участь в електронному голосуванні, надавати підтвердження участі або звітувати про результати голосування. Серед описаних практик — вимоги надсилати скриншоти електронного голосування або фотографувати заповнені бюлетені. Якщо такі практики застосовуються системно, вони безпосередньо ставлять під сумнів принцип таємниці голосування. У такій моделі виборчий процес ризикує перетворюватися з механізму вільного волевиявлення на систему контролю та звітності перед адміністративною вертикаллю.

Показовими є й повідомлення про використання школярів у передвиборчій агітації на користь «Єдиної Росії». За окремими повідомленнями, учнів залучали до поширення партійних агітаційних матеріалів безпосередньо під час навчального процесу. Така практика, якщо вона підтверджується, демонструє ступінь проникнення партійної мобілізації у державні та освітні інституції. Окремі випадки також свідчать про використання політичними структурами залежності місцевого бізнесу від регіональної влади. Так, у серпні 2026 року керівник регіонального виконавчого комітету «Єдиної Росії» в Курській області Сергій Муравйов, за повідомленнями російських джерел, звернувся до керівника місцевої некомерційної організації Володимира Харіна з проханням про «добровільну пожертву» у розмірі 30 млн рублів. Цей епізод потребує окремої перевірки за першоджерелами, однак він ілюструє ширшу проблему залежності місцевого бізнесу від політичної та адміністративної вертикалі.

Контроль над інформаційним середовищем, обмеження для спостерігачів

Політична конкуренція обмежується не лише доступом до виборчого процесу, а й можливістю донести альтернативні позиції до виборців. Федеральні телеканали та значна частина великих медіа холдингів перебувають під державним або близьким до держави контролем. Незалежні медіа зазнають блокувань, обмежень та переслідувань, а для критиків влади зберігається ризик адміністративної або кримінальної відповідальності за звинуваченнями у «дискредитації» російської армії чи поширенні так званих «фейків». У результаті кандидати, які критикують політику Кремля, мають значно менше можливостей для проведення повноцінної кампанії. Це створює структурну нерівність між владними та незалежними політичними силами ще до початку голосування.

Не менш важливим є обмеження громадського контролю. Протягом останніх років можливості незалежних спостерігачів та представників опозиційних кандидатів контролювати виборчий процес були звужені. Додаткові питання викликає поєднання триденного голосування 18–20 вересня з дистанційним електронним голосуванням та практикою зберігання бюлетенів у нічний період. Такі процедури самі по собі не доводять фальсифікації результатів, однак ускладнюють незалежну верифікацію всіх етапів голосування. Саме проблема перевірюваності процедури є критичною для оцінки довіри до офіційно оголошених результатів.

31 серпня 2026 року на засіданні координаційної ради Громадської палати РФ було представлено та затверджено нову редакцію Кодексу етики громадського спостерігача, який замінив документ, що діяв із 2021 року. За повідомленнями російських джерел, нова редакція містить обмеження щодо публічного висвітлення порушень, зокрема якщо такі повідомлення можуть трактуватися як такі, що «підривають довіру до виборчої системи». Якщо ця норма застосовується на практиці, вона потенційно обмежує здатність спостерігачів незалежно інформувати суспільство про проблеми, виявлені під час голосування. У сукупності з іншими обмеженнями це посилює асиметрію між органами влади та незалежними учасниками виборчого процесу.

Голосування за кордоном

Окремим напрямом є організація голосування громадян Росії за межами країни. Після початку повномасштабної війни значна кількість російських громадян залишила Росію, а частина з них відкрито критикує політику Кремля.

За кордоном можливості для участі у виборах залишаються обмеженими через кількість виборчих дільниць, їхню географічну доступність та організаційні процедури. Водночас російські дипломатичні та пов’язані з державою структури продовжують працювати з російськими громадами за кордоном. Це створює подвійний ефект: з одного боку, адміністративні обмеження можуть ускладнювати участь частини громадян у голосуванні, з іншого — держава зберігає можливості мобілізувати лояльні до влади групи через мережі проросійських організацій та інформаційні канали.

У підсумку голосування громадян за кордоном також стає частиною ширшої боротьби за контроль над політичною мобілізацією російського суспільства поза межами країни.

Висновок

Проблема легітимності російських виборів 2026 року має кілька взаємопов’язаних вимірів: правовий, політичний, процедурний та інформаційний. Проведення Росією виборчих процедур на тимчасово окупованих територіях України суперечить міжнародному невизнанню спроби змінити їхній статус. Усередині самої Росії ключовими проблемами залишаються обмеження політичної конкуренції, нерівний доступ до інформаційного простору, використання адміністративного ресурсу та звуження можливостей незалежного громадського контролю. Тому оцінка російських виборів не може обмежуватися питанням того, скільки голосів отримають окремі партії чи кандидати. Не менш важливим є питання умов, за яких ці голоси формуються, подаються, підраховуються та перевіряються. За відсутності повноцінної політичної конкуренції, незалежного контролю та прозорої процедури перевірки результатів офіційні підсумки виборів можуть відображати не стільки вільне волевиявлення громадян, скільки функціонування сформованої Кремлем системи політичного контролю.

Фото від російського телеграмканалу ASTRA