москва по-бандитськи погрожує Бельгії, розширює співпрацю з КНДР і закріплюється в Судані

Олександр Левченко

Посол України в Хорватії та Боснії і Герцоговині (2010-2017 рр.)

4 грудня цього року заступник голови Радбезу РФ Дмитро Медведєв пригрозив Євросоюзу «casus belli» через можливе використання заморожених російських активів на підтримку України. На тлі цих погроз Москва розширює співпрацю з КНДР у військовій та ресурсній сферах і закріплює військову присутність у Судані, створюючи нові виклики для США, ЄС та регіональної безпеки.

Отже, заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв в своєму Telegram-каналі пригрозив Брюсселю, що повернення російських активів, якщо їх нададуть Україні, буде проходити не через суд, а шляхом «справжніх репарацій в натуральній формі».

«Якщо оскаженілий Євросоюз спробує все-таки вкрасти російські активи, заблоковані в Бельгії, видавши так званий репараційний кредит, такі дії в рамках міжнародного права можуть кваліфікуватися як особливого роду casus belli з усіма наслідками, що випливають для Брюсселя і окремих країн ЄС. І тоді повернення цих коштів може відбутися вже не через суд, а шляхом справжніх репарацій, сплачених у натуральній формі переможеними ворогами Росії», – написав Медведєв. З

Звісно, що такі дії не можуть кваліфікуватися приводом до війни, та Медвєдєв видно переплутав міжнародне право з системою понять бандитського Петербургу першої половини 90-х років минулого століття, де він активно діяв поруч з Путіним.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, ЄС заморозив понад 200 млрд євро російських державних і приватних коштів, які зберігалися в Європі. Найбільший обсяг активів зосереджений у Бельгії. ЄС розглядає використання заморожених російських активів як один із ключових механізмів фінансування України, зокрема у формі так званої репараційної позики. Водночас це питання викликає суперечки серед держав-членів ЄС через юридичні ризики та потребу знайти баланс між принципом одностайності й необхідністю швидкої підтримки Києва.

Головним противником надання Україні репараційного кредиту за рахунок російських активів виступає Бельгія. Бельгія вимагає від країн ЄС більших гарантій щодо кредиту для України на 140 млрд євро коштом заморожених російських активів.

Бельгійський уряд побоюється ускладнень, якщо кредит не вдасться реалізувати, або якщо Москва вживе заходів проти Бельгії. Через це представники ЄС і бельгійського уряду не можуть домовитися.

Питання заморожених російських активів і їх можливого використання на підтримку України є для Кремля одним із найболючіших. Ці кошти в Москві сприймають як власний ресурс і символ суверенітету, тому будь-які західні ініціативи щодо їх перерозподілу викликають різке обурення.

В той же час намагання передати російські активи Україні у формі репараційної позики демонструє прагнення міжнародної спільноти знайти дієві механізми компенсації збитків від агресії.

Погрози Медведєва війною є формою психологічного та політичного тиску на ЄС. Такі заяви спрямовані на те, щоб посіяти страх перед ескалацією та змусити Брюссель та інші столиці вагатися щодо використання заморожених активів. Кремль системно використовує риторику casus belli, щоб створювати атмосферу невизначеності та підважувати єдність західних партнерів. Заява Медведєва з’явилася на тлі важких переговорів щодо репараційної позики для України, які супроводжуються суперечками між країнами ЄС. Кремль намагається скористатися розбіжностями всередині Євросоюзу, підсилюючи страхи щодо можливих юридичних і політичних наслідків. Таким чином Москва прагне послабити підтримку Києва і зберегти доступ до контрольованих активів у майбутньому.

Погрози Медведєва також покликані пригальмувати формування довгострокової фінансової архітектури підтримки України. Росія розуміє, що якщо ЄС зможе створити стабільний механізм використання активів, це забезпечить Києву ресурсний запас на довгі роки. Тому Москва намагається зірвати або хоча б затягнути процес ухвалення рішень, використовуючи залякування та юридичні маніпуляції.

Також грудня цього року сайт NKnews розмістив статтю, де аналізує переговори РФ та КНДР у Москві, які відбуваються як чергова сесія міжурядової комісії з економічного співробітництва між Росією і Північною Кореєю. У зустрічах беруть участь ключові російські чиновники, відповідальні за природні ресурси та енергетику.Сторони готують розширене співробітництво, відкриваючи для РФ доступ до природних ресурсів КНДР, а для Північної Кореї до російських технологій, енергопостачання та логістичних маршрутів. Домовленості можуть підсилити не лише економічну, а й стратегічну взаємо підтримку Москви та Пхеньяна.

Для США та їх союзників у Східній Азії це погрожує як посиленням ракетного та ядерного потенціалу КНДР, так і появою нового стратегічного альянсу Росія–Північна Корея, який може діяти як «міст між Європою і Азією» для обходу санкцій, торгівлі, озброєнь та впливу. Ресурсна та енергетична співпраця є способом Москви й Пхеньяна обійти міжнародні обмеження.

Якщо такі схеми стануть системними, санкції, які покликані стримувати КНДР і РФ, втрачають ефективність, підривається санкційна стратегія США як інструменту стримування. Через цю співпрацю КНДР може отримати нові технології, логістичну підтримку, досвід, що підвищить здатність до провокацій чи агресії, як проти союзників США у регіоні, так і потенційно проти самих США, якщо політика Пхеньяна стане більш агресивною.

Співпраця з КНДР може дозволити  РФ продовжити війну в Україні, а також, у перспективі, створити Азiйсько-Тихоокеанський фронт. США можуть опинитися перед викликом, коли доведеться одночасно реагувати в обох регіонах.

Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну, КНДР стала значним постачальником боєприпасів, ракет і військових кадрів для Москви. У 2024-2025 роках поставки артилерійської техніки та боєприпасів, особливо снарядів великих калібрів з КНДР допомогли РФ підтримувати високі темпи артилерійського вогню на фронті. Північнокорейські війська були задіяні у операціях проти Сил оборони України у Курській області, наразі вони прикривають ділянки біля кордону та займаються будівництвом фортифікацій на цих теренах.

Взамін РФ надає КНДР паливо, допомогу у модернізації енергетичних й інших цивільних об’єктів, військові технології, попри міжнародні санкції проти Пхеньяна. Хоча загальний обсяг офіційної торгівлі між країнами лишається невеликим, військова співпраця та постачання озброєнь, мають значно більший масштаб.

В Азійсько-Тихоокеанському регіоні, КНДР вже розглядається як ключова небезпека: її ракети, ракетні програми, демонстративні випробування викликають занепокоєння країн-сусідів. Підтримка з боку РФ, знищує мотивацію Пхеньяна домовлятися з США про денуклеаризацію чи стабілізацію. Це ускладнює для Вашингтону контроль за регіональною безпекою і політику щодо КНДР.

Водночас 3 грудня цього року Asharq Al-Awsat повідомляє, що російська військова база в Порт-Судані стає для США прямою загрозою, адже закріплює позиції Москви на Червоному морі – у стратегічній точці, що дає змогу контролювати доступ до Суецького каналу та значної частини світової торгівлі. Постійна присутність російських кораблів, зокрема, носіїв ядерної зброї, створює умови, за яких Вашингтон втрачає оперативну перевагу та свободу маневру у стратегічному коридорі між Африкою та Близьким Сходом. Такий плацдарм дозволяє Кремлю впливати на морські маршрути, обходити санкційний тиск і використовувати регіон як важіль у будь-якій кризі, що безпосередньо зачіпає американські інтереси та обмежує здатність США формувати правила гри в цій частині світу.

Розміщення російського військово-морського контингенту в Судані вписується у давню стратегію Москви закріпитися на південно-східному фланзі світових торговельних маршрутів. Контроль над узбережжям Червоного моря завжди був привілеєм тих держав, які здатні забезпечити безпеку транспортування енергоносіїв, контейнерних перевезень і військової логістики між Середземним морем та Індійським океаном. Додавання російської інфраструктури в цей стратегічний вузол створює для неї можливість впливати на рух суден у районі, де зазвичай діють американські та союзницькі групи постійної присутності.

Близькість до входу в Суецький канал посилює значення точки: будь-яка держава, що має там постійну військову платформу, отримує здатність спостерігати, фіксувати та потенційно стримувати активність флотів, які забезпечують функціонування морських комунікацій Європи та Близького Сходу з Азією. Для Вашингтону це означає появу гравця, який може використовувати суданську берегову лінію не лише як місце ремонту та дозаправки кораблів, а й як центр, здатний створювати тиск у чутливому регіоні, де американська політика спирається на стабільність маршрутів і швидкість перекидання сил у разі кризи.

Присутність у Судані створює для Москви новий канал виходу до регіонів, де конкуренція зі США традиційно обмежувалася дипломатією та економікою. Наявність військової інфраструктури на Червоному морі дає їй можливість переводити цей вплив у практичну площину, зокрема використовуючи розвіддані та моніторинг судноплавства для оперативної корекції силового впливу в потрібні моменти.

Така модель дозволяє Кремлю діяти точково, не вдаючись до масштабної ескалації. Залучення Судану до оборонної співпраці з Росією посилює тенденцію, за якої держави з нестабільними політичними системами шукають опору поза рамками партнерств із США. Це дає Москві можливість пропонувати умови, що підвищують залежність місцевих еліт від російських поставок і послуг, що в перспективі ускладнює американські спроби консолідувати єдиний підхід до безпеки в регіоні. Поступове зміщення балансу інтересів зменшує здатність Вашингтону координувати дії партнерів у зоні Червоного моря.

Фінансовий вимір судансько-російської угоди відкриває Москві доступ до додаткових джерел ресурсів, зокрема золота, яке в умовах санкцій стає альтернативним засобом поповнення резервів.

Закріплення російської бази на суданському узбережжі формує для США новий виклик, пов’язаний не лише з військовими ризиками, а й  зміною поведінки регіональних гравців, які схильні коригувати власні політичні та безпекові орієнтири, коли у регіоні з’являється сила, здатна забезпечити альтернативні механізми підтримки. Внаслідок цього американські ініціативи потребують більшої політичної та ресурсної участі, щоб утримати раніше сформоване поле впливу.

Фото - карикатура/з відкритих джерел