Інституціоналізований терор: механізм російської репресивної машини проти українців

Повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну не лише стало актом грубої агресії, але й спричинило повний колапс міжнародного гуманітарного права у контексті поводження з військовополоненими та цивільними заручниками. росія, постійний член Ради Безпеки ООН, фактично демонтувала норми Женевських конвенцій, замінивши їх інституціоналізованою, централізованою та ідеологічно вмотивованою системою державного терору.

Ця система є складним багатоетапним механізмом, де кожен державний орган – від ФСБ і Міністерства оборони рф до Слідчого комітету, судів та ФСИН – виконує свою роль у процесі переслідування, криміналізації та фізичного знищення українських громадян. Зібрані свідчення, статистичні дані та результати розслідувань малюють картину повного циклу репресій, який має на меті не просто утримання полонених, а їхнє цілеспрямоване фізичне та моральне руйнування, а також використання їх як інструменту пропаганди та шантажу. Ця стаття детально розкриває структуру та функціонування цієї репресивної машини, описуючи кожен її етап – від захоплення на полі бою до ув'язнення в колоніях та повного блокування міжнародного контролю.

Замість полону – вбивства

Початок циклу репресій відбувається на полі бою чи окупованих територіях, та у фільтраційних центрах, де полонені вперше стикаються з силовими структурами рф. Цей етап є найменш контрольованим і, водночас, найкривавішим. Збройні сили рф та військові формування (зокрема, Росгвардія) відповідальні за захоплення та первинне сортування військовополонених. Саме на цьому етапі відбувається більшість страт.

Надані матеріали свідчать про існування негласного наказу «ловити, або не мати справ з полоненими» (тобто вбивати), що було прямо підтверджено свідченнями російських військових. Місія ООН з моніторингу прав людини в Україні (ММПЛУ) підтвердила 79 страт українських комбатантів, що є кричущим воєнним злочином. Особливо резонансним є випадок страти дев'ятьох військовополонених поблизу села Зелений Шлях у Курській області, де полонені були роззброєні, роздягнені та розстріляні, що свідчить про навмисний характер вбивств. Міноборони рф також здійснює фактичне управління фільтраційними таборами на тимчасово окупованих територіях, де відбувається первинна ізоляція та психологічна обробка.

Катують і ламають

Федеральна служба безпеки рф (ФСБ) стає головною каральною ланкою, що визначає долю полоненого. ФСБ відповідає за допити, фільтраційні процедури та курує кримінальні справи. Свідчення полонених підтверджують, що на цьому етапі активно застосовуються тортури (пакети, електричний струм, побиття) для фабрикації свідчень. Головною метою є вибивання зізнань про нібито «воєнні злочини», «тероризм» чи «шпигунство». Це дозволяє кремлю легітимізувати їхнє подальше утримання та судові процеси. СІЗО, що перебувають під контролем ФСБ, як-от СІЗО-2 у Таганрозі, стали відомими як місця первинних, особливо жорстоких катувань. Внаслідок цього, навіть на етапі слідства, фіксуються смерті, як-от випадок із загибеллю журналістки Вікторії Рощиної у СІЗО-2.

Після первинних допитів та фізичного зламу до справи приступають російські юридичні органи, перетворюючи військовополонених на «злочинців» та «терористів». Це дозволяє кремлю обійти Женевські конвенції та виправдати нелюдське поводження. Слідчий комітет рф (СКР) є основним органом, що порушує кримінальні справи проти українських захисників за статтями «геноцид», «воєнні злочини» чи «тероризм». СКР збирає «свідчення», отримані під тортурами, і формалізує їх як докази. Генеральна прокуратура рф політично координує ці звинувачення. За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, станом на 30 червня 2024 року Україні відомо про щонайменше 620 кримінальних справ, порушених проти українських військовослужбовців. Ці справи спрямовані на те, щоб відібрати у полонених їхній законний статус комбатанта та перетворити на кримінальних злочинців.

З-під слідства не обмінюють

Російська судова система діє як фінальний інструмент легітимації терору. Військові суди, особливо Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону, є головним центром цих політичних процесів. Вони масово виносять вироки українським захисникам, ігноруючи свідчення про тортури та відсутність доказів. Наприклад, 23 захисники «Азовсталі» були засуджені до термінів від 13 до 23 років колонії суворого режиму. Ключовим моментом стало рішення Верховного суду рф про визнання бригади «Азов» «терористичною організацією». Це дозволило криміналізувати тисячі військовослужбовців, які чесно виконували свій військовий обов'язок. Парадоксально, але незавершене «кримінальне провадження» (слідство) є головною перешкодою для обміну. росія відмовляється обмінювати людей, поки «процедура не завершена», використовуючи ці справи як інструмент шантажу. Хоча з в’язниць було звільнено лише 29 незаконно засуджених солдатів, вирок, навіть сфабрикований, полегшує включення людини до списків на обмін.

Де утримують полонених

Після винесення вироку полонені потрапляють під контроль Федеральної служби виконання покарань (ФСВП), більш відома  широкому загалу як ФСИН, яка керує величезною мережею установ, що простягається від прикордонних регіонів до Далекого Сходу та Сибіру. Це – найтриваліший і найбільш систематичний етап репресій, де тортури стають щоденною рутиною. За даними правозахисників, станом на квітень 2025 року відомо про понад 180 місць утримання українських полонених (військових та цивільних): 90 з них розташовані на території рф, а решта – на окупованих територіях. До січня 2025 року до ИК-10 у Мордовії було доставлено 610 в'язнів.

Загальна кількість полонених, за даними Офісу Президента України, становить близько 8 000 військовополонених та понад 16 000 цивільних осіб. За словами колишнього Генерального прокурора України Андрія Костіна, до 90% усіх військовополонених, які повернулися, заявили, що їх катували.

ММПЛУ підтверджує, що понад 95% полонених піддаються фізичним, моральним тортурам та сексуальному насильству на всіх етапах. Свідчення про колонії ИК-10 у Мордовії, «Полярна Сова» (ИК-18) та «Чорний Дельфін» (ИК-6) деталізують близько 40 різних видів тортур, застосовуваних адміністрацією. Серед найпоширеніших видів катувань можна виділити фізичні катування (побиття пластиковими трубами, кийками та електрошокерами), катування фізичним навантажуванням (примус до багатогодинного стояння нерухомо, виконання присідань чи біг на місці) та ідеологічні тортури (змушування співати гімн росії або радянську пісню «Катюша» до 40 разів між сніданком та обідом. Українців систематично ображають, називаючи «фашистами» та «нацистами»).

Полонених утримують в умовах повної антисанітарії (за свідченнями одного зі звільнених полонених в одній камері на тиждень видавали лише 13 грамів мила). Через погане харчування полонені втрачають 25–30 кілограмів ваги, а відмова у медичній допомозі призводить до смертей. Українська розвідка має докази загибелі щонайменше трьох в’язнів у мордовській ИК-10 через побиття та брак допомоги. До катувань причетні спецпідрозділи ФСИН, зокрема «Тайфун» (Санкт-Петербург) та «Рись» (Твер), а також підрозділи з Далекого Сходу, що свідчить про широку географію та централізований контроль над цими злочинами.

Остаточний елемент системи – це міжнародно-правовий нігілізм та інформаційні операції, покликані приховати масштаби злочинів та підірвати довіру до міжнародних інституцій. Росія послідовно блокує доступ міжнародних спостерігачів: представникам МК Червоного Хреста відмовлено у в'їзді до 186 місць утримання. Російські розвідувальні служби створили фальшиві «гуманітарні» організації, які видають себе за легітимних учасників. Ці групи використовуються для виправдання блокування доступу МКЧХ та для збору конфіденційної інформації від сімей полонених, що є прямою розвідувальною операцією.

Міжнародне право не діє

Росія використовує МГП вибірково, звинувачуючи самих полонених у його порушенні. Правозахисник Максим Буткевич, перебуваючи в полоні, свідчив, що його звинуватили у порушенні Женевських конвенцій, хоча він сам був жертвою. Російська пропаганда, підтримувана Адміністрацією президента рф, створює ідеологічне підґрунтя для злочинів, спрямовуючись на «розпалювання ненависті до українців» та поширення наративу, що це «державна політика знищення всього, що не є російським». Криза МГП підсилюється політичною безкарністю. Статус росії як постійного члена Ради Безпеки ООН дає їй змогу діяти безкарно, як зауважують правозахисники, що перетворює міжнародне право на жарт.

Російська репресивна машина – це не просто сукупність окремих порушень, а високоорганізована, централізована та фінансована державою система, що має на меті дегуманізацію, криміналізацію та фізичне знищення українських громадян. Кожна репресивна ланка – від ФСБ до ФСИН – синхронізована для досягнення цієї мети.

Масштаб злочинів є безпрецедентним: 90–95% полонених катують, зафіксовані десятки страт, а мережа із понад 180 місць утримання свідчить про інституціоналізацію терору. Загальна кількість жертв сягає понад 24 000 військових і цивільних осіб.

Основною мішенню пропаганди та репресій є такі формування, як бригада «Азов» (близько 900 бійців досі у полоні), яких оголошено «терористами» з ідеологічних міркувань. Шляхом блокування доступу МКЧХ та створення фейкових «гуманітарних» структур, росія успішно приховує умови утримання та масштаби смертності. Повернуто тіла 169 загиблих військовослужбовців, але реальна кількість жертв у полоні залишається невідомою.

На завершення, ця докладна картина російської репресивної машини слугує не лише документацією воєнних злочинів, але й доказом того, що Міжнародне гуманітарне право стоїть на хиткому ґрунті, коли один із постійних членів Ради Безпеки ООН цинічно, систематично та публічно перетворює його на фарс та знаряддя державного терору.

Михайло Сінаюк, Ярослав Чорногор

На світлині: українські полонені в рф піддаються тортурам і знущанню