У партії Зеленського продовжує зростати розчарування

У міру затягування гайок не лише партійні суперники українського лідера турбуються про повзучу монополізацію влади. Про це пише у своїй статті видання POLITICO. Публікуємо переклад цього матеріалу.

На закритому засіданні парламенту минулого тижня Президент України Володимир Зеленський не приховував свого обурення вітчизняними критиками.

За словами двох присутніх законодавців, які поспілкувалися з POLITICO на умовах анонімності через побоювання викликати гнів президента, український лідер вилив своє розчарування на власну партію «Слуга народу», нарікаючи на членів парламенту, активістів громадянського суспільства та журналістів за те, що вони не змогли сприяти створенню непохитного образу України серед західних партнерів.

Критика тих, хто, за словами Зеленського, позиціонував себе «проти України», лише посилила те, що законодавці описали як зустріч, позначену прихованою напруженістю. Посилаючись на повідомлення про корупцію та порушення прав, президент войовничо заявив, що будь-які негативні висловлювання українців щодо ситуації всередині країни відволікають увагу від того, на чому слід зосередитися – на воєнних зусиллях та посиленні підтримки з боку іноземних союзників.

Законодавці очікували, що Зеленський говоритиме більш спокійним та м'яким тоном, особливо з огляду на його спробу знищити два ключові незалежні антикорупційні агентства України влітку, що спровокувало перші загальнонаціональні вуличні протести з початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.

Але оскільки український лідер зосередився на стані війни та чітко заявив про свій намір балотуватися на будь-яких виборах, що відбудуться після цього, ці очікування не справдилися. І схоже, що вже не лише партійні суперники Зеленського турбуються про повзучу монополізацію влади.

Правда в тому, що у партійних лавах зростають сумніви та нарікання щодо високоперсоналізованого методу правління Зеленського та його схильності зневажливо ставитися до парламенту. До того ж, кроки проти антикорупційних органів досі дратують навіть деяких його власних законодавців.

Офіс президента наказав депутатам від партії, багато з яких неохоче підтримали законопроєкт, що підпорядковує відомства політично призначеному генеральному прокурору. Але вже через день після підписання закону Зеленський був змушений відступити перед обличчям протестів та попереджень Європи про відхилення від демократії. Його помічники потім спробували перекласти на депутатів провину за весь цей провал – нерідка тактика, коли політика, яку просуває Офіс президента, виявляється непопулярною, скаржаться вони.

Весь цей епізод змусив багатьох законодавців замислитися, як Зеленський та його радники взагалі не змогли передбачити такої бурхливої ​​реакції громадськості. Адже опитування громадської думки постійно показують, що навіть у воєнний час українці вважають корупцію головною внутрішньою проблемою країни.

Політичні опоненти давно скаржаться на популістську нетерплячість українського лідера до обмежень і складнощів, необхідних для управління демократією, та на його вроджену колючість до критики. Однак його захисники ігнорують ці скарги, кажучи, що війна вимагає твердої, рішучої руки. Або, як заявив POLITICO на початку цього року впливовий керівник апарату Зеленського Андрій Єрмак: «Особливо під час війни рішення мають прийматися швидко та чітко». Помічники президента також зазначають, що їхній бос користується високою прихильністю в опитуваннях громадської думки.

Вони справді мають рацію – і навіть багато критиків погоджуються, що галас і безлад демократії не повинні загрожувати країні, яка веде екзистенційну війну. Але вони також наголошують, що інші лідери воєнного часу застосували разюче інший підхід, зокрема британець Вінстон Черчилль, який прагнув залучити найкращих, найяскравіших і найздібніших представників країни з усього політичного спектру, щоб заповнити ряди бюрократії воєнного часу.

І не лише партійні суперники Зеленського зараз стурбовані прагненням до централізації влади. Хоча західні союзники стримуються від будь-якої публічної критики, боячись дати москві простір для пропаганди, за словами трьох європейських посланців, які базуються в Києві та попросили не називати їх для цієї статті, вони приватно висловлювали стурбованість. А деякі законодавці партії Зеленського також ставлять під сумнів нещодавні події, які включають звільнення обраних мерів та тиск на державні установи, що мають бути незалежними.

Ще до війни уряд нетерпляче ставився до парламентського контролю. Тепер, практично відмовившись від процедури допиту міністрів парламентськими комітетами, його майже повністю уникають. Примітно, що президентська адміністрація також дедалі більше намагається зібрати голоси, необхідні для схвалення вигідного законодавства, частково тому, що правлячі законодавці зростають через тиск, пов'язаний з необхідністю підкорятися Офісу президента, і побоюються, що їх звинувачуватимуть виборці, коли щось піде не так.

Це занепокоєння передувало спробі ліквідувати антикорупційні органи. А низка чисток серед більш незалежних міністрів та урядовців також викликала занепокоєння за лаштунками. Нещодавні перестановки в уряді призвели до вимушеного відходу з посад відомих осіб, таких як міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, керівник «Укренерго» Володимир Кудрицький та дуже популярний командувач збройних сил генерал Валерій Залужний – нині посол України у Великій Британії – який зіткнувся із Зеленським через воєнну стратегію.

Кожна перестановка призводила до того, що незграбна когорта довірених друзів та радників президента здобуває все більше влади та контролю, тоді як аутсайдери, готові ставити під сумнів та кидати виклик, або ті, хто демонструє риси незалежності, опиняються поза владою. Настрій у партії не покращила й сумнозвісна сварка Зеленського з президентом США Дональдом Трампом в Овальному кабінеті, оскільки український лідер небезпечно відхилився від сценарію, значною мірою завдяки підбурюванню віце-президента США Джей Ді Венса.

Демонструючи надзвичайно автономну поведінку та, що багато хто сприйняв як приховану критику Зеленського, депутат від партії «Слуга народу» та голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук згодом опублікував заяву, в якій заявив, що Україні потрібно швидко відновити відносини з Трампом – звідси й очікування, що український лідер спробує заспокоїти свою партію на зустрічі минулого тижня.

Але двоє законодавців, які спілкувалися з POLITICO, сказали, що все сталося не так. Зеленський був незадоволений низьким рівнем відвідуваності, оскільки близько сотні законодавців від його партії не з'явилися. А напруженість лише зросла, коли один із них поставив під сумнів доцільність скорочення антикорупційних органів у той час, коли вони зосереджувалися на співробітниках адміністрації президента.

Хоча Зеленський і сказав, що в майбутньому він частіше консультуватиметься з ними, «це здається малоймовірним, – з жалем зауважив один із законодавців. - Уся ця історія вказує на подальше затягування гайок вдома.

На думку Офісу президента, ви або з Зеленським, або ви російська маріонетка».

Дійсно, гайки затягуються. Наприклад, лише цього місяця групу з приблизно 20 колишніх та відставних українських дипломатів і посланців було включено до постанови, яка забороняє законодавцям та посадовцям подорожувати за кордон без прямого дозволу влади.

«Важко зрозуміти, чому на четвертому році війни раптом стало таким важливим заборонити виїзд за кордон групі не більше ніж 20 осіб – людям, які мають контакти та повноваження просувати інтереси України серед іноземної аудиторії», – сказав Кулеба, який є одним із постраждалих, в інтерв’ю POLITICO.

«Єдиним поясненням може бути політичне, – вважає ексочільник МЗС. – І як тільки така політична логіка закріплюється, стає можливим довільно вирішувати, яким категоріям людей дозволено або заборонено робити певні речі. Посли – це лише приклад, але той, що розкриває набагато глибшу проблему».

Джеймі Деттмер, редактор відділу думок та оглядач із закордонних справ у POLITICO Europe