Мова як код нації: уроки ідеолога словацького відродження Людовіта Штура 

Вікторія Мастофанова

Студентка магістерської програми на Греко-католицькому теологічному факультеті Пряшівського університету (Словаччина) за спеціальністю «Європеїстика»

Мова – це, звісно, не просто засіб спілкування. Вона може зробити життя наповненим, а може нестерпним. Мова завжди буде точкою відліку для нашого самовизначення, з якого випливає головне питання: «Хто я є?»

«Мова - це ядро нації», - так висловився словацький лінгвіст, журналіст і політик Людовіт Штур - постать, яка невтомно боролася за майбутнє своєї держави. Саме з його постаті я почну розмову про Словаччину і про те, як їй вдалося зберегти свою мову попри сильний зовнішній тиск.

Питання мови залишається актуальним незалежно від історичного контексту. Людство завжди використовувало мову як інструмент ідентифікації - маркер, що визначає нашу належність до певної спільноти. Це своєрідний код, за яким ми розрізняємо «свого» і «чужого», і саме так формується нація. На жаль, історія свідчить, що шлях до збереження рідної мови часто супроводжується боротьбою. Словаччина - не виняток.

Я згадала Людовіта Штура не випадково. Його думки про мову сьогодні є не менш актуальними. У часи, коли Словаччина перебувала під гнітом Австро-Угорщини, імперія, як і будь-яка інша, прагнула асимілювати народ, змінити його ідентичність відповідно до імперських інтересів. Угорщина, зокрема, робила це методично, знищуючи національну самобутність, насаджуючи власну мову та культуру. Аналогії з сучасністю очевидні.

Штур усвідомлював, що мовна самоідентифікація - це поштовх до визрівання нації. Саме тому він кодифікував словацьку мову: перетворив її з діалекту на єдину літературну норму, зробивши її основою для освітнього і культурного життя.

Але його робота не обмежилася цим. Його думки і досі звучать як своєрідна інструкція. Ось одна з його ключових ідей: «Нація – це історично сформована спільнота, основою якої є рідна мова не лише як інструмент спілкування, а як спосіб мислення, відчуття та оцінки світу. Мова – це не естетичний додаток, а політико-етична компетентність, основа громадського, освітнього, правового та економічного життя.»
Штур інституціоналізував мову як знак національної ідентичності: кодифікація, шкільна система, преса, література – все це стало основою, на якій відтворюється словацька нація. У цій концепції мова є критерієм рівності, ознакою того, що нація здатна жити культурно незалежно. Тому він пов’язував мовне самоуправління з політичною програмою громадянських прав і культурної самодостатності.

Саме завдяки діям Штура та його однодумців словацька мова збереглася і сьогодні не викликає суперечок щодо її доцільності чи легітимності.
На мою думку, Україна наразі перебуває на етапі мовного становлення. Хоча українська мова закріплена в Конституції як державна, багато хто все ще користується мовою агресора. Як на мене, це уповільнює глибинне, ментальне закріплення мови на рівні колективної пам’яті.
Словаччина – яскравий приклад того, як наполегливість у мовному питанні може зберегти націю. Українцям варто знати про цей досвід почати повністю ототожнювати себе з українською мовою. Саме такі кроки забезпечують тривалість життя нації. Знищити народ, мова якого жива, – неможливо.

Людовіт Велислав Штур (словац. Ľudovít Štúr, свого часу відомий як словац. Ludevít Velislav Štúr; 29 жовтня 1815, Угровець біля Бановця-над-Бебравою — 12 січня 1856, Модра біля Братислави) — словацький поет, філолог, громадський діяч, журналіст, видавець, викладач, філософ і лінгвіст, депутат парламенту Королівства Угорщини. Ідеолог словацького національного відродження у XIX ст., автор словацького мовного стандарту, що врешті привів до сучасної словацької літературної мови, організатор словацьких революційних кампаній протягом революції 1848—1849 років в Угорщині. (Довідка за Вікіпедією).

Фото - Людовіт Велислав Штур/з відкритих джерел