Дві підозри Стефанішиної: у чому її підозрюють і до чого тут справа Лукаш, яка тягнеться 10 років

Ольга Стефанішина вдруге опинилася в центрі кримінального провадження: НАБУ підозрює її в незаконному збагаченні на 13,9 млн грн та недостовірному декларуванні. Паралельно вже понад десять років триває справа про можливі зловживання під час роботи Стефанішиної в Мін’юсті часів Олени Лукаш. У чому суть обох справ, чому одна з них так довго не доходить до вироку та що між ними спільного? Про це йдеться у статті Оксани Копійчук, юридичної радниці Transparency International Ukraine.

Ольга Стефанішина — ексвіцепрем'єрка України з питань євроінтеграції, а згодом посолка в США — отримала підозру від НАБУ: незаконне збагачення та недостовірне декларування. Про підозру стало відомо лише 5 серпня — практично одразу після її звільнення з дипломатичної посади.

За версією слідства, вона витрачала значно більше коштів, ніж офіційно заробляла, а ще не задекларувала квартири, автомобіль та оренду житла в центрі Києва, а також мала намір придбати високовартісний будинок для батьків — все це вона не могла собі дозволити на офіційні доходи.

Але це не перше провадження, в якому фігурує Стефанішина: у 2019 році вона отримала підозру у справі про зловживання в Мін’юсті часів Олени Лукаш, яку розглядає ВАКС. У чому суть обох справ? Чому перша тягнеться вже понад десятиліття? І чи є між ними щось спільне? Розбираємось у матеріалі.

Нова підозра: незаконне збагачення на 13,9 млн грн

Призначення Стефанішиної віцепрем'єркою з євроінтеграції у 2020 році викликало резонанс: за курс на європейські стандарти мала відповідати людина, вже підозрювана у корупційній справі Лукаш, — сама вона підтверджувала це в інтерв'ю «Європейській правді» та говорила, що всіляко співпрацює зі слідством. А 5 серпня 2026 року стало відомо, що їй вручили нову підозру.

У чому суть цієї підозри?

На засіданні з обрання запобіжного заходу прокурор розповів, що йдеться про дві квартири в ЖК «Файна Таун», купівлею й ремонтом яких нібито за вказівкою Стефанішиної займалась її подруга Тетяна Мазуренко, та про пошуки й намір купити будинок для батьків вартістю $200-300 тис. Із озвучених листувань стало також відомо, що ці квартири Стефанішина планувала передати в обмін на будинок при його купівлі будинку, а решту сплатити готівкою — все тому, що їй сподобався дорожчий будинок, за $550 тис.

Також, за версією слідства, тодішня віцепрем'єрка не задекларувала оренду квартири на вул. Ярославів Вал ($1300 на місяць готівкою) — у листуванні її помічника з орендодавцем ішлося про «незасвічування у податковій доходів від квартири». А ще в деклараціях за 2024-2025 роки вона не вказала автомобіль Mercedes, придбаний у серпні 2021-го за $43,5 тис.: користування ним, зокрема, підтверджують камери спостереження й штрафи за ПДР. Прокурор також зауважив, що квартиру в ЖК «Львівська площа», куди Стефанішина переїхала з орендованої, придбала її мати, й активність підозрюваної за цією адресою різко знизилась саме на час журналістського розслідування hromadske.

За словами прокурора, це лише «найменша частина» доказів — у слідства є більше.

Вплив на конкурси

Окремою темою засідання став імовірний вплив Стефанішиної на кадрові конкурси в антикорупційні органи. Це було озвучено не як самостійний епізод обвинувачення, а як аргумент на користь одного з ризиків: можливості перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Прокурор САП заявив, що Стефанішина через підконтрольних членів комісії впливала на обрання голови НАЗК, а листування з держсекретарем Мін'юсту Олександром Буханевичем нібито показує узгодження «потрібних» кандидатів. Могла вона втручатися й у конкурс на голову НАБУ, просуваючи нинішнього очільника АМКУ Павла Кириленка — ці цитати наводить «Українська правда». Сам Кириленко, до речі, — фігурант іншої справи НАБУ про незаконне збагачення на понад 72 млн грн; її вже розглядає ВАКС на етапі допиту свідків.

Промовисто на цьому тлі виглядає й цитата Стефанішиної, яку пригадав журналіст Данило Мокрик: 6 грудня 2024 року з трибуни Верховної Ради вона заявляла про потребу «відходу від конкурсів із зайняття посад та оцінок доброчесності міжнародними експертами».

Чи оформлять цей епізод в окрему підозру, поки незрозуміло: для звинувачення в зловживанні впливом потрібно довести неправомірну вигоду. Але саме на цих фактах прокурор у клопотанні про запобіжку і будував аргумент про ризик перешкоджання кримінальному провадженню.

Позиція захисту

Обґрунтовуючи потребу в суворому запобіжному заході, прокурор назвав три ризики: можливість переховування за кордоном (зважаючи на широкі зв'язки, набуті під час роботи в США), вплив на свідків та можливість іншим чином впливати на кримінальне провадження. Захист назвав ці ризики абстрактними, а сама Стефанішина заявила, що спеціально повернулась зі США, аби співпрацювати зі слідством, бо ж коштів для застави в неї немає.

Прокурор просив заставу в розмірі 13 млн 312 тис. грн, суд обрав 6 млн грн, при цьому повністю задовольнив клопотання щодо обов'язків: з'являтися за викликом, повідомляти про зміну місця проживання й не спілкуватися з визначеними ухвалою особами.

Що далі?

Ця справа уже перейшла у відкриту площину — попереду щонайменше 2 місяці досудового розслідування, його також можуть продовжити керівник САП та слідчий суддя. Але для Стефанішиної це не вперше: подібний шлях — підозра, суд, роки очікування — вона проходить і в іншій справі, яка тягнеться вже понад десять років. Про неї — далі.

Справа Лукаш: зловживання, які ймовірно сталися у 2014-му

Українська євроінтеграція, над якою ми так багато працюємо нині, починалася ще за часів Януковича — саме зрив цього курсу спровокував перші протести Майдану. Але до того Україна вже провела чималу підготовчу роботу: з 2004 року діяла Програма адаптації законодавства до норм ЄС.

У чому суть інкримінованих зловживань

Влітку-восени 2013-го тодішня міністерка юстиції Олена Лукаш разом з колегами з міністерства та представниками приватних фірм організувала, як вважає слідство, фіктивні закупівлі послуг з порівняльно-правових досліджень законодавства України та ЄС — обрали саме такі послуги, бо зіставити їхню реальну ціну і якість майже неможливо.

Роботи виконали, дослідження опублікували. За підрахунками слідчих, держава заплатила від 1,3 до 4,5 тис. грн за сторінку, а всього було 1335 сторінок. Та головною проблемою була якість досліджень: у матеріалах, які у 2015-му віднайшли журналісти Bihus.Info, досі лишалися правки «Нісенітниця!», «Яка глибока думка!», «Думка відсутня!», «Дежавю!». Один із документів з оригінальними коментарями можна знайти й досі.

Власне, усе це і стало підставою для розслідування ймовірного заволодіння бюджетними коштами в особливо великих розмірах. У 2014 році Головне слідче управління Генеральної прокуратури зареєструвало кримінальне провадження.

Фігуранти справи

Окрім Лукаш, підозри на різних етапах розслідування отримали:

• Юрій Іващенко — заступник Лукаш, колишній керівник апарату міністерства;
• Сергій Мудрий — ексдиректор одного з департаментів міністерства;
• Олена Бірюкова — ексдиректорка одного з департаментів, ексголовна бухгалтерка та ексзаступниця голови комітету з конкурсних торгів;
• Світлана Колишко — ексначальниця відділу Департаменту міжнародного права та співробітництва Мін'юсту;
• Ольга Стефанішина — колишня керівниця підрозділу Мін'юсту, що займався євроінтеграцією;
• Олексій Калмиков — адвокат, який отримав 930 тис. грн за дослідження обсягом 500 сторінок;
• Ганна Сапельникова — підприємиця, яка отримала 680 тис. грн за 149 сторінок матеріалу;
• Таїсія Білоцька — колишня в.о. директорки ТОВ «Європейська правова група», компанія отримала понад 900 тис грн за дослідження обсягом 686 сторінок;
• Богдан Криволапов, Андрій Бондар, Вікторія Коваль.

Усім їм інкримінують привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ч. 5 ст. 191 КК) та службове підроблення (ч. 1 ст. 366 КК). Щоправда, у 2024 році ВАКС звільнив їх від відповідальності за службове підроблення — строки давності за цією статтею вже минули.

Як затягували з підозрами у справі

Розслідування розпочалося у 2014 році і протікало досить мляво. Першу підозру Олена Лукаш отримала у 2015-му, але згодом правоохоронці вирішили її змінити. Як повідомляли журналісти «Главкому», заступник генпрокурора Луценка Юрій Столярчук затягував з її погодженням. Сам Луценко також не поспішав із підписанням, хоча текст доопрацювали ще у 2018-му.

Нарешті у жовтні 2019 року, вже за генпрокурора Руслана Рябошапки, сторона обвинувачення повідомила про зміну підозри Лукаш і вручила підозри іншим фігурантам, зокрема Стефанішиній. Після цього справу ще довго передавали НАБУ, а Лукаш навіть оскаржила підозру до Печерського суду. Згодом судді АП ВАКС це рішення скасували, але у 2026 році ВРП притягнула їх до дисциплінарної відповідальності. До цього рішення є чимало запитань. Справу направили до ВАКС у 2023 році.

Власне, активний етап справи збігся в часі з помітним кар'єрним стрибком Стефанішиної: у червні 2020-го Верховна Рада призначила її віцепрем'єркою з питань євроінтеграції. У цьому статусі вона й перебувала, коли справу Лукаш почав розглядати ВАКС.

Тут важливо, що за ч. 1 ст .7 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» на посаду члена Кабміну не може бути призначена особа, яка має судимість, не погашену або не зняту в установленому законом порядку. Утім, Стефанішиної це не стосувалось — обвинувального вироку щодо неї немає, а вона ще може довести свою невинуватість.

Чому справа тягнеться понад 10 років?

26 вересня 2023 року у справі Лукаш відбулось перше підготовче засідання у ВАКС. Transparency International Ukraine тоді зауважила поведінку Лукаш: спершу вона не захотіла повідомляти суду свої ідентифікаційні дані, а потім відмовилася від роз’яснення судом її прав як обвинуваченої. Все тому, що вважала свій виклик до суду помилковим: на переконання Лукаш, вона не є обвинуваченою або підозрюваною, а її статус — «особа присутня» та «особа, яка не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого». Крім того, вона прийшла без захисника, що автоматично забороняло колегії ВАКС продовжувати слухання, — і згодом ще не раз «забувала» про адвоката, змушуючи суд переносити засідання.

Через ці та подібні причини справа рухається вкрай повільно. Майже на кожне засідання не з’являються хтось із захисників чи обвинувачених — причини неявок варіюються від хвороб і відпусток до термінової наради з президентом. Обвинувачена Сапельникова не виходила на зв’язок з березня 2022-го, тож у грудні 2023 року суд оголосив її в міжнародний розшук і невдовзі дозволив спеціальне судове провадження щодо неї.

Не завжди відвідувала засідання й сама Стефанішина. 31 жовтня 2024 року вона вкотре не з'явилась без поважної причини, за що отримала штраф у 3028 грн — суд цим підкреслив, що закон однаковий для всіх незалежно від посади. Втім, уже на засіданні 20 листопада ВАКС задовольнив клопотання, в якому вона обґрунтовувала поважність неявки в попередні засідання, і скасував стягнення.

Через усе це підготовчий етап затягнувся майже на сім місяців — з вересня 2023-го по квітень 2024 року. Це не рекорд (у справі ОАСК цей етап тривав майже два роки), але свідчить про неефективне використання судового часу.

Що відбувається зараз

18 квітня 2024 року справу нарешті призначили до розгляду по суті. Однак її темп не змінився — з огляду на кількість обвинувачених та регулярні відкладення, швидкого рішення очікувати не варто.

Станом на серпень 2026 року розгляд на етапі дослідження доказів — уже понад два роки. Усе через численні неявки учасників процесу: лише за січень-серпень 2026 року суд відклав близько семи засідань через хворобу Лукаш, робочу зайнятість Стефанішиної та накладки у графіках захисників.

Якщо вину фігурантів, включно зі Стефанішиною, буде доведено, їм загрожує до 12 років позбавлення волі з забороною обіймати певні посади на строк до 3 років та конфіскацією майна. Строки давності у цій справі спливають у 2029 році.

Замість висновків

Обидва провадження, у яких фігурує Ольга Стефанішина, зовсім різні – у першому випадку йдеться про закупівлі державою послуг і, ймовірно, заволодіння передбаченими на це коштами. У другому – про ймовірне нехтування експосолкою своїм обовʼязком належного декларування як публічної службовиці, а також збагачення з джерел, не передбачених законом.

Звичайно, поки вироків немає, говорити про впевненість в тому, що людина вчинила злочин, ми не можемо. Проте за розвитком цих справ уважно стежитимемо.

Авторака - Оксана Копійчук, юридична радниця Transparency International Ukraine

Фото - Transparency International Ukraine