Жалюгідний візит путіна у Китай і просування бойовиків у владу, - огляд політики росії

росія активізувала одразу кілька стратегічних напрямів — від інтеграції «учасників сво» у майбутню політичну систему до посилення геополітичного впливу через Китай, Придністров’я, Вірменію та країни Африки. кремль намагається одночасно перебудувати внутрішню владну вертикаль і закріпити власні позиції у глобальному протистоянні із Заходом, однак низка ключових ініціатив москви стикається з дедалі помітнішими обмеженнями та спротивом, - в рамках Програми російських і білоруських студій експерти  Антон Оксентюк, Михайло Сінаюк та інтернка Валерія Бунак представляють новий щотижневий #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Путін продовжує підготовку залучення «учасників сво» до майбутніх виборів

Однією з важливих подій останнього тижня стало те, що кремль продовжив форсувати тему майбутньої залученості російських «учасників сво» проти України до виборів у державну думу. 20 травня секретар генеральної ради путінської партії «єдина росія» В. Якушев офіційно заявив, що на рівні «виборів» до держдуми було подано 5200 заявок на участь у попередньому голосуванні, серед яких 630 – це російські бойовики. При цьому на всіх рівнях виборів у праймеріз партії вже беруть участь майже 1500 таких «кандидатів».

Причина такої активізації цілком зрозуміла. Вже 25-31 травня у «єдиної росії» має пройти попереднє «голосування», за результатами якого партія визначатиме кандидатів для участі у так званих виборах до держдуми у вересні 2026 року. Після цього, орієнтовно 27 червня, партія планує провести з’їзд, на якому має затвердити остаточні списки кандидатів.

Слід нагадати, що сама тема залучення «учасників сво» до російської влади не є новою. Йдеться про важливе внутрішньополітичне рішення путіна, яке він просуває протягом останніх років: зробити їх частиною системи державного управління, тобто перетворити їх на так звану «нову еліту». Вперше ця рамка була публічно оформлена ще в логіці заяв путіна про те, що саме «учасники сво» мають стати основою майбутньої російської управлінської вертикалі. Після цього кремль почав створювати для них окремі програми та кар’єрні ліфти.

Але на практиці ця стратегія вже показала дві ключові проблеми. Перша – це обмежена ефективність самих вчорашніх бойовиків в рамках бюрократичного апарату. Друга проблема – потенційний внутрішньоелітний конфлікт, адже дані новоприбулі «чиновники» не є органічною частиною старої російської бюрократії. Відповідно, їхнє масове заведення у владу може створити напруження між старими бюрократичними групами та «новою елітою», яких кремль просуває під брендом «ветеранів». Саме тому нинішня активізація навколо праймеріз є доволі важливою. Вона покаже, яку кількість «учасників сво» справді готовий включити до списків «єдиної росії» для їхнього подальшого «обрання» у вересні. Якщо їхня кількість буде мінімальною, це означатиме, що путінська риторика про «нову еліту» на практиці залишилася переважно пропагандистською конструкцією. В такому разі довготривалу стратегію путіна щодо інтеграції «учасників сво» у бюрократію можна буде вважати значною мірою нереалізованою.

Результати чергового візиту Путіна до Китаю 

Безумовно, головною зовнішньополітичною новиною останнього тижня став черговий офіційний візит путіна до КНР. Кремлівський очільник привіз із собою велику делегацію з 39 російських посадовців, серед яких були віце-прем'єри, міністри та керівники найбільших держкорпорацій. Москва фактично не приховувала, що хоче нарешті вирішити питання будівництва газопроводу “Сила Сибіру-2”.

Вже традиційно за результатами будь-якого візиту путіна до Китаю ми побачили підписання великої кількості різних договорів, декларацій та документів. Мова йде про 20 документів у різних сферах, заяву про «зміцнення всеосяжного партнерства та стратегічної взаємодії» та домовленість про продовження чинного договору між країнами про дружбу та співробітництво. На перший погляд це можна продемонструвати як непоганий результат. Але на практиці більшість цих документів не несуть за собою нічого кардинально нового. Адже вони скоріше фіксують вже наявний процес розвитку російсько-китайських відносин.

Показовою стала й підписана двома лідерами декларація про “Становлення багатополярного світу та міжнародних відносин нового типу”. Зрозуміло, що вона цілком відповідає вже традиційній стратегії кремля щодо розбудови політичної альтернативи Заходу, в якій москва хотіла б бачити себе одним із ключових центрів сили. Але практичне значення такого документа є доволі обмеженим. Зрозуміло, що насамперед він потрібен путіну як сигнал для внутрішньої аудиторії та як матеріал для зовнішньої пропаганди

При цьому головним питанням, заради якого путін і велика російська делегація летіли до КНР, залишалася “Сила Сибіру-2”. І тут кремль в черговий раз не зміг переконати Китай погодитися на будівництво цього газопроводу. У своєму публічному виступі за результатами переговорів путін навіть не згадав про “Силу Сибіру-2”. Сі Цзіньпін хоча й говорив про енергетику, як про важливий елемент російсько-китайської співпраці, але не назвав сам газопровід. В результаті російські чиновники були фактично змушені пояснювати, що сторони нібито мають “загальне розуміння” щодо проекту, але деталі поки що потребують доопрацювання. Пєсков теж заявив, що по газопроводу залишаються невирішені нюанси. Reuters прямо зазначив, що ключові питання, зокрема ціна й графік реалізації, не погоджені.

Цікаво й те, що цього разу ми не побачили від путіна очікуваної окремої прес-конференції для російських пропагандистських ЗМІ. Кремлівський очільник часто використовує такий формат, щоб “мимохідь” зробити якусь важливу політичну заяву. Наприклад, щодо війни, мирних переговорів або відносин із Заходом. Натомість цього разу основний публічний акцент був перенесений на спільну заяву путіна та Сі Цзіньпіна після переговорів. Але й у ній не було нічого нового. Адже заяви путіна, пов’язані з КНР, фактично продовжують повторювати одна одну.

Єдиний аспект, який потребує уваги це те, Китай та росія розкритикували американську протиракетну систему “Золотий купол” та американську ядерну політику, заявляючи про загрозу стратегічній стабільності. Слід нагадати, що вже після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах російська влада намагалася запобігти появі цієї системи.

Путін починає термінову паспортизацію в Придністров’ї

15 травня 2026 року путін підписав указ про спрощений порядок отримання російського громадянства для жителів Придністровʼя. Відповідно до документа, особи, які постійно проживають на території невизнаного регіону, отримують можливість оформлення російського паспорта без виконання частини стандартних вимог, зокрема щодо п’ятирічного проживання на території рф, підтвердження знання мови, історії та законодавства росії.

Зазначається, що офіційно рішення було аргументоване «метою захисту прав і свобод людини та громадянина, керуючись загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права». Однак у цьому рішенні варто звернути увагу на кілька важливих аспектів. Подібна практика вже неодноразово застосовувалася росією щодо невизнаних та квазідержавних утворень.

По-перше, подібний інструмент можна розглядати як один із класичних інструментів російського гібридного впливу на окуповані території та як інструмент легітимації власної присутності й подальшого виправдання агресії на цих територіях. У цьому контексті показовим є кейс Грузії. Ще у 1990-х роках росія почала процес видачі паспортів мешканцям Абхазії та Південної Осетії, а починаючи з 2002 року паспортизація набула вже масового характеру. Уже до 2006 року близько 90% населення цих територій отримали російські паспорти. Згодом, а саме в 2008 році росія використовувала аргумент «захисту російських громадян» як один із ключових виправдань інтервенції на територію Грузії. Згодом аналогічна модель була масштабована в Україні через масову паспортизацію, запущену у 2019 році після окупації частини Донецької та Луганської областей. В обох випадках, політика паспортизації діяла як інструмент втручання у суверенітет держав.

По-друге, Придністров’я залишається одним із потенційних джерел дестабілізації у регіоні, зокрема для південного кордону України. 16 травня президентка Молдови Мая Санду заявила, що росія може використовувати механізм спрощеної паспортизації як інструмент поповнення мобілізаційного ресурсу для війни проти України. Водночас раніше вже  фіксували сигнали щодо посилення мобілізаційних заходів та збереження ризиків проникнення російських диверсійних груп із території регіону.

По-третє,  спрощена паспортизація населення створює додатковий механізм впливу росії на внутрішню та зовнішню політику Кишинева. У 2026 році уряд Молдови вперше за 20 років представив західним партнерам комплексне державне бачення возз’єднання країни, що стало частиною ширшої дискусії про майбутній вступ Молдови до ЄС.

У контексті активізації переговорів щодо реінтеграції регіону надання російського громадянства фактично закріплює за москвою роль зовнішнього гравця в регіоні та додаткового важеля впливу на країну. Очевидно, що механізми, які використовує росія, створюють інституційну тяганину та уповільнюють процес реінтеграції. Хоча ЄС формально не пов’язує вступ Молдови з повною реінтеграцією регіону, питання неврегульованості статусу  Придністров’я прямо впливає на темпи та динаміку євроінтеграційного процесу Молдови. А кремль, в свою чергу, намагається використати видачу російського громадянства, щоб заблокувати або відтермінувати вступ країни до ЄС.

Продовження істерії кремля навколо Вірменії

Ми продовжуємо спостерігати публічну істерію москви через посилення проєвропейського зовнішньополітичного курсу Вірменії. Останні кілька днів можемо простежити низку заяв представників російського керівництва, які відкрито демонструють невдоволення поглибленням взаємодії Єревана із західними партнерами. Серед найбільш показових – заяви заступника міністра закордонних справ рф галузіна та секретаря ради безпеки рф Шойгу, озвучені в межах роботи на спеціальній робочій групі радбезу.

Окрім цього, 20 травня заступник міністра закордонних справ рф Галузін зробив заяви про нібито ризик системних змін відносин між росією з Вірменією. Російська сторона наголосила, що окремі кроки Єревана нібито «суперечать духу» російсько-вірменських союзницьких відносин. Водночас у своєму зверненні до вірменського народу Галузін заявив, що дуже сподівається на збереження у вірменського населення  «холодної голови» та висловив переконання, що населення країни не дозволить «втягнути Вірменію в конфронтацію з росією».

Окремо від російського “дипломата” вкотре пролунали вимоги щодо «ясності» у питанні подальших зовнішньополітичних орієнтирів Вірменії, зокрема в контексті її участі в Євразійському економічному союзі та розвитку відносин з Європейським Союзом. Показово, що подібна риторика фактично подає вибір Єревана як предмет узгодження з росією, а не виключно суверенне рішення держави.

Варто також нагадати, що раніше цього місяця путін прямо проводив паралелі між європейським курсом Вірменії та подіями в україні 2014 року, натякаючи на окупування територій. Подібну логіку продовжує і Галузін, який у своїх заявах також проводить паралель з подіями в Україні у 2013 роках та сучасною Молдовою, розглядаючи ці процеси як прояв «єдиної західної політичної технології».

Усі ці заяви є частиною більшої дезінформаційної кампанії напередодні виборів у Вірменії. Очевидно, що москва гостро реагує на поступову втрату своєї традиційної сфери впливу на Південному Кавказі, намагаючись таким чином за рахунок апелювання до вірменського соціуму вплинути на поточні передвиборчі рейтинги Пашиняна.

Саміт «Росія – Африка»

У російських новинних медіа активно поширюється інформація про проведення 28-29 жовтня в москві третього саміту «Росія – Африка». Перший подібний саміт відбувся у 2019 році в Сочі, де були присутні представники майже всіх 54 африканських країн. Другий саміт пройшов у 2023 році в Санкт-Петербурзі, а рівень присутності тоді суттєво знизився, кількість глав держав скоротилася більш ніж удвічі, до 17 лідерів.

Сєргєй Лавров озвучив перелік пріоритетних тем майбутнього саміту, серед яких – енергетика, продовольча безпека, штучний інтелект, цифровізація, охорона здоровʼя, освіта, а також альтернативні платіжні та логістичні системи. У такий спосіб росія намагається вибудовувати довгострокові та масштабні мережі співпраці з державами Африки, від військової співпраці та підготовки кадрів.

Окремо наголошується на необхідності створення механізмів розрахунків та економічної взаємодії, які не залежать від «зовнішнього диктату». Логіка кремля у цьому напрямі залишається очевидною та доволі послідовною. Показовим є також акцент на формуванні альтернативних фінансово-економічних механізмів, що перегукується зі схожими ініціативами в межах співпраці БРІКС. В обох випадках йдеться про спробу формування альтернативних каналів взаємодії, які мають зменшити залежність від західної фінансової інфраструктури та інституцій.

У російському політичному дискурсі це подається як формування незалежних систем співпраці країн так званого Глобального Півдня, однак фактично йдеться про продовження стратегії кремля закріпити власні мережі впливу та послабити країни Заходу в африканському регіоні.

Важливим елементом підготовки до саміту є також розробка нового плану дій на наступні три роки.  Таким чином москва прагне інституціоналізувати російсько-африканське партнерство вже на наступний етап – 2027-2029 роки. Крім того, в межах заходу планується проведення економічного та гуманітарного форуму «Росія – Африка», який має стати майданчиком для розробки конкретних ініціатив щодо розвитку співпраці у сферах торгівлі, економіки, інвестицій та технологій.

Загалом це свідчить про послідовність дій кремля в контексті розвитку співпраці з країнами африканського регіону. Москва вкотре прагне перейти від переважно політичного діалогу до формування довгострокової інституційної присутності на африканському континенті. Водночас акцент на економічних, технологічних та гуманітарних сферах дозволяє рф посилювати вплив та формувати альтернативні майданчики для міжнародної взаємодії.