Перемога на годину. Наскільки міцним є успіх проросійських сил в Молдові.

Зараз проросійська Соцпартія зуміла зосередити у своїх руках величезну інституційну владу в Молдові. Однак така концентрація - це не тільки переваги, а й вразливість. Тим більше, що у країні вистачає дестабілізуючих факторів - від переговорів по газу до масового голосування жителів Придністров'я.

У лютому цього року в Молдові пройшли чергові парламентські вибори. Очікувалося, що за їх підсумками правляча Демократична партія Молдови, яку контролював олігарх Володимир Плахотнюк, створить коаліцію з проросійською Партією соціалістів Республіки Молдова, очолюваною президентом країни Ігорем Додоном. Хоча на публіці дві партії зображали жорстке суперництво, в реальності вони тісно співпрацювали. При цьому демократи завжди були старшим партнером, а соціалісти - молодшим. Спільне формування правлячої коаліції і більшості в парламенті мало б закріпити цей негласний асиметричний союз.

Однак після довгих переговорів соціалісти несподівано передумали і створили іншу, куди більш несподівану коаліцію - із проєвропейським блоком ACUM («ЗАРАЗ»). Незабаром лідер Демпартії Плахотнюк втік з країни, глава ACUM Майя Санду стала прем'єр-міністром, а соціалісти отримали крісло спікера парламенту.

Нова коаліція протрималася при владі п'ять місяців. Минулого тижня соціалісти вирішили, що з них вистачить. Всього за два дні парламент відправив у відставку кабінет Санду і сформував новий уряд, який отримав підтримку 62 з 101 депутата. Це стало можливо завдяки тому, що соціалісти відновили свій неформальний союз з Демпартією. Може здатися, що в політичному плані Молдавія повернулася назад до тієї ситуації, що була перед виборами. Однак це враження оманливе.

(Не) плановані наслідки

Хоча коаліція соціалістів і проєвропейського ACUM протрималася при владі недовго, вона серйозно змінила молдавську політику.

По-перше, в політичне життя країни повернувся той хаотичний плюралізм, який майже зник через спроби Плахотнюка вибудувати жорстку вертикаль влади і поступово вичавити з політики всіх інших - і противників, і союзників. Побоювання за власне майбутнє змусили ACUM і соціалістів домовитися, аби не дати Плахотнюку повністю монополізувати владу. Якби олігарх залишився неформальним правителем країни ще на чотири роки, відсторонити його від влади було б набагато важче.

Із плюралізмом в молдавську політику повернулася і політична конкуренція. Праві жорстко критикували ACUM за угоду з проросійськими соціалістами. З лівого боку теж почалися зміни - з Росії повернувся популіст Ренато Усатий, лідер Нашої партії, яка склала конкуренцію соціалістам на проросійському полі.

Демпартії, яка позбулася влади і свого покровителя-олігарха, стало не до того, щоб поглинати і витісняти інші політичні сили. Партія покинула свій шикарний офіс в центрі Кишинева і спробувала приміряти на себе роль опозиції.

У той же час, незважаючи на коаліційну угоду, ACUM і соціалісти не перестали змагатися один з одним. Тому їх несподівана коаліція допомогла зберегти одне з досягнень незалежної Молдавії - плутане і хаотичне, але яскраве політичне розмаїття, яке максимально проявилося на жовтневих місцевих виборах .

Друга зміна у тому, що коаліція порушила важливе для молдавської політики табу. Ніколи раніше уряд не формували дві політичні сили з протилежними поглядами на зовнішню політику. Неформальна коаліція Демпартії і соціалістів не береться до уваги. Демократи були проєвропейськими швидше на словах, ніж на ділі, і обидві партії ніколи відкрито не визнавали, що перебувають у закулісному союзі.

Зовсім інша справа - коаліція соціалістів і ACUM. Тут все було відкрито і інституціоналізовано. В результаті з'явився важливий прецедент, який збільшив кількість можливих післявиборчих комбінацій в Молдавії. Перший млинець виявився глевким, але час лікує - тепер уже не можна виключати можливість повторення такої коаліції в майбутньому.

Нарешті, є третя важлива зміна. Коаліційний уряд складався в основному з висуванців ACUM (від соціалістів було всього два міністри - оборони і віце-прем'єр з реінтеграції). Для багатьох з них це був перший досвід роботи у владі. Такий приплив свіжої крові в держапарат сильно змінив його роботу. Головними питаннями на порядку уряду стали демонополізація, деолігархізація, боротьба з корупцією та судова реформа.

У АCUM також спробували зробити роботу уряду прозорішою і поліпшити взаємодію з молдавським суспільством. Хоча помилок на цьому шляху уникнути не вдалося, контраст з правлінням Демпартії був величезний, його неможливо було не помітити. На перших для себе місцевих виборах ACUM стала другою політичною силою в районних і міських радах . Кабінету ACUM не вистачило часу для більш вражаючих результатів, але його робота явно підвищила очікування молдавського суспільства від уряду.

Питання про генпрокурора

Зовнішню політику часто вважають головним вододілом молдавської політики. Однак недовговічна коаліція між соціалістами і ACUM показала, що це не так. 

Ключова відмінність полягає в підходах до управління: «негідному», завдяки якому вузьке коло осіб зберігає свої привілеї, і «гідному», якого все наполегливіше вимагає молдавське суспільство. У незвичайної коаліції ACUM і соціалістів був шанс запустити реформи, які могли б радикально поліпшити якість держуправління в Молдавії.

Соціалісти спіткнулися на реформу системи правосуддя - для них виявилося важливіше мати підконтрольного генпрокурора, щоб захистити лідера партії і інших її членів від кримінального переслідування. 

У вересні коаліція вже була на межі розпаду, коли соціалісти стали наполягати на тому, що президент повинен мати можливість впливати на відбір кандидатів у генпрокурори. Таким чином Соцпартія хотіла виключити небезпечних для неї кандидатів.

З тієї ж причини президент Додон хотів, щоб у відбірковій комісії була його людина. У ACUM неохоче погодилися на компромісну формулу, вироблену за допомогою міжнародних посередників. За нею одного з учасників відбіркової комісії призначав спікер парламенту, тобто Зінаїда Гречана від Соцпартії.

Для правлячої коаліції ця поправка стала фатальною. Довгоочікуваний відбір кандидатів у генпрокурори провалився: згідно з результатами, опублікованими міністром юстиції, оцінки, які поставив представник соціалістів в комісії, сильно відрізнялися від тих, що поставили незалежний міжнародний експерт і представник громадянського суспільства. Уряд висловив протест і скасував результати конкурсу.

Цей приклад відверто свідчить про те, що соціалісти опинилися заручниками своєї популярності, яка зросла стрімко (і неприродно). Частково це зростання забезпечувало розважливе партнерство з Демпартією. Наприклад, згідно розслідування Ради з конкуренції, ринок телереклами у Молдові контролює  картель , сформований компаніями, близькими до Плахотнюка і Додона.

І це лише верхівка айсберга. Соцпартія використовувала й інші сірі схеми для зміцнення свого впливу. Наприклад, зростанню популярності соціалістів також допомогла фінансова підтримка з боку Росії, що суперечить молдавському законодавству.

У ЗМІ потрапив запис зустрічі в штаб-квартирі Демпартії, на якій президент Додон каже, що соціалісти щомісяця отримували від Росії за $ 700 тисяч аж до квітня 2019 року. Президент ніколи не заперечував автентичності відеозапису, але  заявляв , що його слова були просто вирвані з контексту.

Якщо юстиція в Молдові стала б по-справжньому незалежною, то і рекламний картель, і визнання російського фінансування стали б великими проблемами для лідера соціалістів. Тому Соцпартії було необхідно зберегти вплив на систему правосуддя.

В результаті, коли партнери по коаліції з ACUM змусили соціалістів зайняти чітку позицію щодо судової реформи, ті вирішили розірвати союз і відновити старі зв'язки з Демпартією. Тільки тепер старшим партнером стала Соцпартія, а демократи - молодшим.

Крихкість влади

Історія незалежної Молдови - це кладовище невдалих авторитарних проектів, лідери яких хотіли отримати й утримати політичну і економічну владу в країні. Кожна така спроба наштовхувалася на опір ситуативної коаліції тих, хто був незадоволений монополізацією влади. Цього року соціалісти вступили в таку коаліцію лише для того, щоб потім самим спробувати стати монополістами. Невдачі попередників їх нічому не навчили.

Зовні справи у Соцпартії йдуть зараз непогано. Вона контролює Конституційний суд і Антикорупційний центр. Представники соціалістів займають посади спікера парламенту та мера Кишинева. Незабаром призначенець партії може зайняти пост генпрокурора. Більш того, незважаючи на розмови про уряд технократів, новий кабінет наполовину складається з колишніх радників Додона, що дає йому чималу ступінь неформального контролю.

Іншими словами, Соцпартія зуміла зосередити в своїх руках величезну інституційну владу. Однак така концентрація - це не тільки переваги, а й вразливість. Протягом року, що залишився до нових президентських виборів, на Додоне і його партії буде лежати повна відповідальність за управління країною, і будь-які помилки і провали підірвуть його шанси на переобрання.

А труднощі неминучі. Наближається зима, Молдова залежна від поставок російського газу через Україну. Але російський «Газпром» і український «Нафтогаз» не можуть ні домовитися про продовження старої угоди про транзит газу, ні укласти нову. Судячи з усього, переговори між Києвом і Москвою не завершаться станом на 1 січня 2020 року. В таких умовах для Кишинева будь-яке рішення газового питання буде так чи інакше пов'язане з Україною, оскільки тільки через неї Молдова може отримати достатню кількість газу.

Однак уряду соціалістів буде непросто домовитися з Києвом. В одному з інтерв'ю в 2016 році президент Додон заявив, що «референдум в Криму був законним», і поклав на Україну відповідальність за ситуацію на півострові.

Згодом він намагався відмовитися від своїх слів і висловився на підтримку територіальної цілісності Украни, але до сих пір жоден високопоставлений український чиновник з ним так і не зустрівся.

Після того як Додон ставив під сумнів територіальну цілісність України, йому знадобляться чималі дипломатичні таланти, щоб налагодити співпрацю з Києвом в енергетичній сфері.

 В іншому випадку соціалістів чекає потужний удар по популярності: газом в Молдові сьогодні користуються  понад 40% приватних споживачів і 70% промислових підприємств.

Інший гостре питання для нового кабінету соціалістів - як не втратити допомогу Євросоюзу, від якої значною мірою залежить фінансова стабільність і економічне зростання Молдови. На частку ЄС припадає 80% інвестицій, дві третини молдовського експорту і понад 80% всіх міжнародних грантів, які отримує Молдова.

Соціалістам необхідно співпрацювати з Європою, але їх позиції на цьому напрямку не особливо сильні. 

У жовтні новий прем'єр-міністр Іон Кіку розмістив в соцмережах пост, де поклав на ЄС відповідальність за політичну нестабільність в Молдові і заявив, що ряд високопоставлених європейських чиновників причетні до банківських махінацій в країні (пізніше повідомлення було видалено ). Далеко не найкращий спосіб налагодити відносини з Євросоюзом.

Співпраця з Молдовою навчило ЄС двом речам. Перше - це важливість принципу кондиційності, тобто «менше за менше» і «більше за більше». Із 2015 року Брюссель почав припиняти фінансову допомогу Молдові, оскільки уряд зволікав з обіцяними реформами. ЄС тепер більше уваги приділяє не заявам, а конкретним справам.

Другий урок - швидкість реакції. ЄС часто називають «повільною державою», але коли цього літа у Кишиневі сформували новий уряд і знову запустили реформи, ЄС відреагував швидко і виділив значні кошти на підтримку нових ініціатив, в тому числі перший транш макрофінансової допомоги в розмірі 30 млн євро і ще 55 млн євро субсидій для секторальних реформ.

Якщо новий уряд соціалістів не виконає умови для отримання наступних траншів, то ЄС знову застосує принцип «менше за менше». Те, що це можливо,  підтвердив кандидат на посаду комісара з питань розширення та політики добросусідства Олівер Варга в ході слухань у Європарламенті. 

ЄС намагається не наступати двічі на одні й ті ж граблі. Швидше за все, головними критеріями для ЄС при виділенні допомоги стануть проведення судової реформи, демонополізація енергетичного сектора і вибір нового генерального прокурора.

Не варто забувати і про те, що у нового уряду соціалістів немає більшості в парламенті - вони залежать від підтримки 30 депутатів від Демпартії, яка може виявити намір послабити свого партнера, щоб посилити власні позиції. У недавньому інтерв'ю генсек Демпартії Олександру Жіздан зазначив, що разом з ACUM у партії достатньо голосів, щоб відправити у відставку кабінет соціалістів, якщо ті не будуть справлятися. Також він  натякнув , що Демпартія з власного досвіду знає, наскільки небезпечною може бути занадто велика концентрація влади.

Соціалісти усвідомлюють свою вразливість і тому можуть спробувати набрати більшість у парламенті, переманивши на свою сторону частину депутатів Демпартії. Свого часу Додон боявся, що Плахотнюк вчинить саме так із Соцпартією, але тепер може скористатися цією ж тактикою для наступу на демократів.

Втеча Плахотнюка внесла розлад у ряди демократів, і зараз партія розколота на декілька протиборчих груп. Однак, незважаючи на внутрішні чвари, Демпартія зуміла зберегти єдність і навіть домоглася непоганих результатів на останніх місцевих виборах. Якщо соціалісти спробують поглинути демократів, то останні можуть у відповідь вступити в ситуативну коаліцію з ACUM і відправити уряд у відставку.

Що може піти не так?

Наближаються президентські вибори, а значить, стабільності в молдавській політиці не передбачається. Важко передбачити всі політичні повороти, які можуть розгойдати ситуацію. Однак є два фактори, здатні зробити політичне життя Молдови ще більш бурхливим.

Насамперед, одне з головних гасел президентства Додона - це обіцянка вирішити придністровський конфлікт. Судячи із відео, яке потрапило в ЗМІ відео, федералізація Молдови (нехай і по-іншому сформульована) була одним з пунктів угоди, яку Додон збирався укласти з Демпартією у червні 2019 року. Такий формат врегулювання пропонувала Росія.

За останні два тижні президент Молдови відновив діалог з лідерами Придністров'я. 

Всього за кілька тижнів він двічі зустрічався з Вадимом Красносельським - главою регіону, що відколовся від Молдови. Тепер, коли соціалісти контролюють уряд, Додон міг би ще більше активізувати переговори між Кишиневом і Тирасполем.

Оскільки реформи в Молдові, швидше за все, застопоряться, лідер соціалістів міг би видати Євросоюзу успіхи (нехай і невеликі) у придністровському врегулюванні як приклад того, як суперництво з Росією можна перетворити в співробітництво. А щоб це сталося, молдовський уряд проситиме у ЄС постійної економічної підтримки.

Іншими словами, Додон може використовувати зусилля по вирішенню конфлікту як інструмент для отримання фінансової підтримки з боку ЄС без проведення реформ. Подібну стратегію свого часу вже випробувала Демпартія.

Проблема тут в тому, що значна частина молдовського суспільства не довіряє президенту Додону як переговірнику з Придністров'ям і не впевнена, що він буде до кінця відстоювати національні інтереси Молдови.

Записи із обговоренням федералізації, які потрапили у ЗМІ,  тільки підтвердили його неблагонадійну репутацію. Більш того, в молдовському суспільстві немає консенсусу щодо того, як вирішувати багаторічний придністровський конфлікт. Тому спроби прискорити процес врегулювання, ймовірно, викличуть публічні протести і тільки загострять ситуацію.

Друге потенційне джерело протиріч - прийдешні президентські вибори. Той, хто знаходиться при владі, як правило, втрачає суспільну підтримку. Якщо уряд соціалістів не доб'ється особливих успіхів, Додон теж може втратити популярність, що підірве його шанси на переобрання. У сутичці за президентське крісло він, судячи з усього, зіткнеться з колишнім прем'єром Майєю Санду, у якої сильні стартові позиції. На чолі уряду вона відстоювала незалежність генерального прокурора і розблокувала міжнародну фінансову допомогу.

Передчуваючи важку кампанію з неясним результатом, нинішній президент може спробувати зіграти не за правилами або ввести нові. Наприклад, соціалісти за допомогою Конституційного суду можуть спробувати повернути систему, коли президента Молдови обирав парламент.

У 2016 році Конституційний суд скасував прийняті у 2000 році поправки до Конституції, відновивши прямі вибори президента. Тому не можна виключати, що соціалісти спробують переглянути процедуру ще раз. Разом з Демпартією вони мають у своєму розпорядженні достатню кількість голосів депутатів, щоб обрати президента за старою процедурою (для цього потрібно 61 голос). Правда, для цього соціалістам доведеться або повністю поглинути фракцію Демпартії, або укласти з нею більш вигідну для неї угоду про поділ влади. Опозиція, швидше за все, оскаржить такі зловживання і виведе своїх прихильників на вулиці.

Придністров'я теж може стати інструментом для маніпуляцій з виборами. Президентська кампанія обіцяє бути напруженою, кожен голос буде на рахунку. На виборах 2016 року розрив між першим і другим місцем склав всього 67 тисяч голосів. Щоб схилити чашу терезів на свою сторону, Додон може звернутися до придністровських виборців, які, з юридичної точки зору, залишаються молдовськими громадянами і мають право голосу.

Лідери сепаратистів не дають відкривати виборчі дільниці в Придністров'ї, але жителі Придністров'я все одно можуть проголосувати, з'їздивши на правий берег Дністра. Правда, це неможливо зробити без неформальної домовленості між Кишиневом і Тирасполем,  і  відповідно організованого перевезення громадян.

У 2016 році Додону вдалося перемогти, у тому числі завдяки тому, що в голосуванні взяли участь 16 тисяч виборців з Придністров'я, які в другому турі в основному  проголосували за нього. В умовах, коли соціалісти і Демпартія знаходяться в неформальному союзі, значення придністровських голосів зростає ще більше. У парламентських виборах 2019 року взяли участь 40 тисяч виборців з лівого берега. Вони можуть зіграти вирішальну роль і на президентських виборах 2020 року. 

Проблема полягає в тому, що придністровські голоси продаються і купуються. У 2019 Promo-Lex, авторитетна молдавська НКО, що стежить за виборами, повідомляла, що виборців з Придністров'я привозили організовано і виплачували їм винагороду після того, як вони голосували. Стверджується, що за кожен голос давали по $ 20. Це може стати недорогим способом здобути перемогу на виборах, де результат вирішить невелика кількість голосів. У 2020 році ще більш активне використання подібних прийомів може підірвати легітимність підсумків виборів, і тоді Молдавія може швидко сповзти в післявиборчу нестабільність, де перемога буде оскаржуватися на вулицях Кишинева.

Станіслав Секрієру

Публікація підготовлена в рамках проекту «Росія-ЄС: розвиваючи діалог», що реалізується за підтримки Представництва ЄС в Росії. Станіслав Секрієру - один з членів експертної мережі ЄС-Росія з питань зовнішньої політики ( EUREN ).

ілюстративне фото aif.md